Головна

Шкільна бібліотека

Перелік предметів

Англійська мова
Біологія
Географія
Економіка
Інформатика
Історія
Математика
Німецька мова
ОБЖ
Політологія
Право
Природознавство
Психологія і педагогіка
Російська мова
Соціологія
Фізика
Філософія
Французька мова
Українська мова
Хімія

Підручники в PDF


 

Основи філософських знань
Розділ другий
ПРОБЛЕМИ ОНТОЛОГІЇ ТА ГНОСЕОЛОГІЇ

ГЛАВА П'ЯТА
ПІЗНАННЯ
1. Проблема пізнання у філософії

Герменевтика
  І нарешті, ще одна філософська течія, яку слід розглянути у зв'язку з проблемою знання, мови, розуміння — це герменевтика. З одного боку, герменевтика — це теорія розуміння, вчення про розуміння та інтерпретацію документів, що містять у собі смислові зв'язки, вчення про передумови і засоби такого розуміння. В такому вигляді розроблена в рамках історико-філологічної науки XVIII ст., хоч корінням сягає сивої давнини. З іншого боку, герменевтика розглядається як течія сучасної філософії, основними представниками якої є Ханс-Георг Гадамер, Франц Апель, П'єр Рікьор та ін. Герменевтика основну увагу зосереджує на вивченні особливостей гуманітарного знання, засобах його досягнення і відмінностей від натурознавства, на виявленні подібності і відмінності пізнання (пояснення) і розуміння (Еміліо Бетті, Мартін Хайдеггер, Юрген Хабермас, Поль Рікьор, Ханс-Георг Гадамер та ін.). Так, Ханс-Георг Гадамер виходив з того, що реально існують різноманітні способи ставлення людини до світу, серед яких науково-теоретичне засвоєння світу — лише одна з багатьох можливих позицій людського буття. Це означає, що спосіб пізнання, зв'язаний з поняттями науки і наукового методу, не є ані єдиним, ані універсальним.

  Істина пізнається не тільки (і не стільки) за допомогою наукового методу. Найважливішими засобами її розкриття є філософія, мистецтво та історія («історичне віддання»). Хане Гадамер відзначав, що філософська герменевтика як центральна проблема має розуміння як таке, а сама є універсальний аспект філософії. її основне завдання — розуміння «чуда розуміння», що становить спосіб існування людини, яка пізнає, діє і оцінює, універсальний спосіб засвоєння світу, що невіддільно від саморозуміння інтерпретатора і є процес пошуку сенсу («суті справи»). Розуміння людського світу і взаєморозуміння людей, на думку Ханса-Георга Гадамера, здійснюється в «стихії мови». Стихія мови розглядається як особлива реальність, всередині якої людина себе застає.

Фундаментальною характеристикою людського буття і мислення Ханс-Георг Гадамер вважає «історичність»: їх визначеність місцем, часом, конкретною ситуацією, тобто осягнення одиничного (окремого), індивідуального на основі загального, закономірного. Соціально-гуманітарні науки не можуть механічно копіювати методологію природознавства, а повинні обережно користуватися нею з урахуванням своєрідності їх предмета і особливостей соціального пізнання. Заслугою Ханса Гадамера є всемірне підкреслення діалогічного характеру герменевтики як логіки питання і відповіді, прагнення об'єднати «масштаби філософської герменевтики» з раціоналістичною діалектикою платонівсько-гегелівського типу. Необхідно розрізняти філософську герменевтику і традиційну, що орієнтована на іманентне розуміння тексту на відміну від його історикогенетичного пояснення.

  Філософська герменевтика є продуктом XX ст. Основні засади її закладені німецьким теологом і філософом Фрідріхом Шлейєрмахером і німецьким філософом — ідеалістом Вільгельмом Дільтеєм. Розвиваючи герменевтику як методологічну основу гуманітарного знання, Вільгельм Дільтей надавав велике значення можливості трансформації герменевтики на філософію. Основи трансформації закладено Едмундом Гуссерлем. З одного боку, саме пізня феноменологія з її критикою об'єктивізму породжує герменевтичну проблему не тільки опосередковано, а й безпосередньо, оскільки порушує питання про те, як дільтеєвський метод може бути об'єктивним і в науках про природу. З іншого, — пізня феноменологія спрямовує свою критику об'єктивізму в об'єктивне русло, а саме до онтології розуміння: ця нова проблематика є темою життєвого світу, тобто зникає стара проблема відносин суб'єкт — об'єктного.

  Свідомість постає у феноменології як поле значень і зміст слів, тим самим відкривається можливість інтерпретації, а отже, і герменевтики. Такий поворот до герменевтичної феноменології мав вирішальне значення для становлення герменевтики як філософської доктрини. Основним її питанням стає питання про те, як улаштоване, упорядковане те суще, буття якого полягає в розумінні. Звідси випливають три основні моменти, що дають змогу зрозуміти герменевтику як філософську течію: по-перше, герменевтика перетворюється із методології розуміння на її онтологію; по-друге, спостерігається відмова від феноменологічного підходу до свідомості як самодостатньої і безпередумовної; по-третє, принцип рефлексії обмежується принципом інтерпретації.

Вихідним пунктом герменевтики як філософської течії є онтологічність герменевтичного кола, що виражає специфіку процесу розуміння, зв'язану з циклічністю. Ця ідея є фундаментальною у вченні Ханс-Георга Гадамера, який не зводить герменевтику до методології розуміння текстів, а визначає її як філософію розуміння. Предметом розуміння є не зміст, вкладений в текст, а той предметний зміст, з осмисленням якого зв'язаний текст. На думку Ханс-Георга Гадамера, герменевтика є філософією «тлумачення»: від тлумачення текстів до тлумачення людського буття, знання про світ і буття у світі. Якщо Гадамер розробляє в герменевтиці онтологічність, то французький філософ П'єр Рікьор — гносеологічність. Будь-яке розуміння опосередковане знаками і символами. Під символом П'єр Рікьор розуміє будь-яку структуру значень, де один зміст є прямим, первинним, а інший — непрямим, побічним, вторинним, який можна сприйняти лише опосередковано, через первинний зміст. Визнається трактування герменевтики як інтерпретації символів вузького, обмеженого і переходить до аналізу цілісних культурних текстів як об'єкта інтерпретації.
НазадЗмістВперед

 

 
© www.SchoolLib.com.ua