Головна

Шкільна бібліотека

Перелік предметів

Англійська мова
Біологія
Географія
Економіка
Інформатика
Історія
Математика
Німецька мова
ОБЖ
Політологія
Право
Природознавство
Психологія і педагогіка
Російська мова
Соціологія
Фізика
Філософія
Французька мова
Українська мова
Хімія

Підручники в PDF


 

Основи філософських знань
Розділ перший
ОСНОВНІ ЕТАПИ РОЗВИТКУ ФІЛОСОФІЇ

ГЛАВА ПЕРША
ЗАРОДЖЕННЯ ТА РОЗВИТОК ФІЛОСОФСЬКИХ ВЧЕНЬ
1. Філософія Сходу

Школа Санкх'я.
Найдавнішою з усіх ортодоксальних філософських систем є, очевидно, санкх'я.
Перший трактат школи, написаний Ішваракрішною, припадає на IV ст. н. е. У творі санкх'єю висвітлюється вчення, що «основи світу є дещо, позбавлене свідомості». Вказується на існування первинної матеріальної першопричини світу — матерії, природи (пракриті).  Спочатку матерія існувала в аморфній формі, потім під впливом трьох елементів (чуна) перетворюється у світ істот та речей. Поряд з матерією визнається існування абсолютної душі (пуруші), що незалежна від матеріальної основи світу. Її не можна сприйняти, осягнути і знайти, незважаючи на те, що душа існує в усіх живих істотах та речах навколишнього світу. Поєднання матерії та душі (духу), (пракрити та пуруші) сприяє формуванню двадцяти п'яти початкових принципів, серед яких нарівні з матеріальними (вода, повітря, земля та ін.) існують і духовні (інтелект, самосвідомість та ін.). Отже, санкх'я, по суті, є дуалістична філософія.

  Дуалізм — філософське знання, що визнає матерію та свідомість, природу і дух двома незалежними рівноправними джерелами, початками. Система санкх'я мала великий вплив на всю індійську культуру, інші філософські системи, у тому числі і на йогу. Засновником йоги вважається філософ Патанджалі (III ст. н. е.). Філософська система йога зосереджувалась на дослідженні психології людини. Основним компонентом системи вважається опис правил психологічного тренування: самоволодіння, тобто оволодіння диханням при певному положенні тіла (ясана); ізоляція почуттів від сторонніх впливів (прат'яхара); концентрація думки (дхарана); медитація (дх'яна); стан відторгнення, визволення від тілесної оболонки та ін.

  Серед ортодоксальних філософських шкіл найпрогресивніша школа мудреця Канади (І ст. н. е.). Ранніший період системи вайшешика відзначається чіткими матеріалістичними тенденціями. За вченням вайшешика, світ є матеріальний. Матерія складається з п'яти субстанції: землі, води, світу, повітря та ефіру. Самі субстанції — атоми, що вічні, ніколи не знищуються та ніким не утворюються. Атоми мають також і різноманітні якості, яких є 17. З тимчасового поєднання атомів виникають живі та неживі, доступні людському почуттю. Велика увага в системі вайшешика приділялася вирішенню проблем буття, а також логіці, етиці. З вайшешикою тісно зв'язана філософська школа логіки та гносеології — школа ньяя. Засновником її вважається Акшапада Готама (І ст. н. е.). Вся особлива увага приділялася проблемам логіки та гносеології, зокрема засобам надійного, достовірного пізнання (чуття, замкненість та аналогія). У текстах докладно сформувалися різні філософські категорії (об'єкт і суб'єкт пізнання та ін.), принципи логічного аналізу, проблеми критеріїв істини та ін.

  Основні неортодоксальні школи є локаята-чарвака, джайнізм, буддизм. Ще в VIII — VII ст. до н. е. виникає перша неортодоксальна філософсько-матеріалістична течія — локаята-чарвака. У перекладі з санскриту локаята означає погляди людей, які визнають тільки сучасний світ — локу, а послідовники вчення — локаятики — люди, які займаються земними справами та не визнають надприродні сили. Засновником школи локаята-чарвака вважається мудрець Брихаспаті (VIII — VII ст. до н. е.). Представники школи локаята-чарвака критикували Веди, брахманів, традиційні релігійні вірування, вважали, що переконання людей мають бути вільними і незалежними від марновірств. За вченням локаятиків, душа невіддільна від тіла і вмирає разом з ним. Тому локаятики відкидали ідею про загробний світ, не визнавали аскетизм і закликали послідовників до досягнення щастя на землі, а не в потойбічному світі. У VI ст. до н. е. з течії локаята відокремлюється найрозвиненіше матеріалістичне вчення — філософія чарвака. У самій назві чарвака означало чотири слова, де закладена ідея, що весь навколишній світ складається з чотирьох джерел, початків: земля, повітря, вода та вогонь. Послідовники вчення чарвака вважали, що світ вічний і не залежить від богів, що душа людини також має чотири початки, тільки за сприятливим збігом обставин. Визнаючи пізнавальність світу, філософи — матеріалісти переконані, що єдине джерело пізнання людиною навколишнього світу, народжене зовнішнім світом, є чуттєве сприйняття.

  Другим неортодоксальним філософським вченням давньоіндійської філософії є джайнізм. Сформульовано вчення Махавірою Вардхамана (VI ст. до н. е.), якого ще називали Джіна (переможець). Тобто переможець над перенародженням та кармою, долею. Джайнізм, насамперед, етичне вчення, що вказує шлях визволення душі від пристрастей і прихід до святості. За природою, вважали джайністи, душі недосконалі, а їх можливості неосяжні. Але душа схильна ототожнювати себе з тілом. Причина залежності душі від тіла — пристрасті людини. Причина пристрастей — незнання життя. Необхідно визволити душу від тіла, від пристрастей, а визволення досягається аскетизмом. Складовою частиною джайнізму є також вчення про навколишній світ. Джайністи стверджували, що реальний світ складається з матерії, а матерія - з атомів. Крім живих субстанцій у світі існують і неживі: час, простір, спокій та ін.

  Неортодоксальною філософською школою Стародавньої Індії є буддизм. Виник буддизм у VI ст. до н. е. у Північній Індії. Засновник Сіддхартха Гаутама (прибл. 560 — 480 роки до н. е.) — володар князівства Шакья. У 29 років Гаутама, не задоволений життям, покинув сім'ю і став самітником. Після семирічного блукання по джунглям, роздумів про шляхи визволення людства від страждань на княжича зійшло просвітлення, і він стає Буддою, тобто просвітленим. Більше сорока років Будда проповідував вчення і залишив багато послідовників. Сучасний буддизм — світова релігія, що має прихильників на всіх континентах Землі. Основним у буддизмі є вчення про чотири святі істини: перша — жити означає страждати; друга — причина страждань — бажання; третя — для визволення від страждань необхідно позбавитися бажань; четверта — шлях позбавлення бажань — дотримання вчення Будди, тобто виконання знаменитих буддійських п'яти заповідей (панчашила), яких мали дотримуватися всі монахи і світські буддисти. П'ятьма заповідями (панчашила) є: не шкодити живим істотам; не брати чужого; утримуватися від заборонених статевих контактів; не вести порожніх та брехливих розмов і не користуватися п'янкими напоями.

  Стародавньоіндійська філософія має і основні особливості. По-перше, формування філософії Стародавньої Індії йшло на базі міфологічно-релігійного світогляду, своєрідністю ставлення мислителів до Вед; по-друге, філософія мала споглядальний характер та слабкий зв'язок з науковими знаннями, зображення духу як безликого, бездіяльного явища; по-третє, виникнення і формування логіки, побудова соціальної філософії на принципах етики страждань і щастя. Та основною особливістю Стародавньої Індії є те, що сформульовано ідею активно-діяльної суті, під якою розуміється єдність душі і тіла, духовного і тілесного, свідомості і матерії, буття і повсякденності.
НазадЗмістВперед

 

 
© www.SchoolLib.com.ua