Головна

Шкільна бібліотека

Перелік предметів

Англійська мова
Біологія
Географія
Економіка
Інформатика
Історія
Математика
Німецька мова
ОБЖ
Політологія
Право
Природознавство
Психологія і педагогіка
Російська мова
Соціологія
Фізика
Філософія
Французька мова
Українська мова
Хімія

Підручники в PDF


 

Основи філософських знань
Розділ другий
ПРОБЛЕМИ ОНТОЛОГІЇ ТА ГНОСЕОЛОГІЇ

ГЛАВА ЧЕТВЕРТА
СВІДОМІСТЬ
3. Природа та структура свідомості

Структура свідомості: самовідомості, безсвідоме.
  Етимологія слова самосвідомість вказує на те, що виражає спрямованість свідомості на саму себе. Погляд самосвідомості звернений до внутрішнього світу людини, що зовсім не означає ігнорування світу зовнішнього. По-перше, усвідомлення власних індивідуально-особистих якостей передбачає порівняння себе з іншими людьми, співвіднесення своїх думок, почуття, переживань, вчинків з нормами, цінностями і ідеалами, що існують у суспільстві. По-друге, звертаючись до глибин власного внутрішнього світу, людина не залишається зануреною у них, а повертається знов до світу зовнішнього, але вже збагаченою уявленням про власне Я і використовує це уявлення як своєрідну духовну призму, крізь яку і сприймаються усі впливи навколишньої дійсності, а сама сприймається більш свідомо, осмислено, особисто.

  Самосвідомість один з найважливіших структурних рівнів свідомості, для якого є властивим відокремлення і відображення суб'єктом самого себе як носія певної активної позиції відносно до себе і світу. Інакше, самосвідомість — своєрідний центр свідомості, у якому концентруються і інтегруються уявлення людини про власне Я і формується ставлення до нього та навколишнього світу. Самосвідомість людини — це усвідомлення власного тіла, своїх думок, почуттів, свого соціального положення, ставлення до природи, суспільства, інших людей, самого себе.  Самосвідомість — дуже складне утворення. Виділяють такі основні її рівні: самопочуття, усвідомлення власної соціокультурної належності і усвідомлення власного Я.

  Самопочуття — це усвідомлення власного тіла, його включеності і разом з цим відокремленості з навколишнього світу людей і речей. Це важливий рівень самосвідомості, починає формуватися ще у ранньому дитинстві і, розвиваючись протягом життя людини, стає необхідним засобом орієнтації у світі і управління життям свого тіла. Часто його сприймають як елементарний і малозначущий. Але це не так. Якщо замислитись, чи добре знаємо власне тіло і вміємо ним керувати, то з'ясується, що не дуже. Труднощі в усвідомленні власного тіла зв'язані з тим, що його вигляд постійно змінюється в процесі життя, і людині психологічно складно звикати до змін, відмовлятися від уже стійких, стабільних уявлень про власну зовнішність. Деякі частини тіла сховані від неї анатомічно, і вона не сприймає їх безпосередньо. Усвідомленню деяких часток тіла перешкоджають морально-психологічні заборони, які мають культурно-історичне походження. Якщо в античності існував культ людського тіла і його краси, то християнська мораль вважає тіло нижчим, гріховним рівнем людської природи. Хоча людина безперервно одержує від органів власного тіла різноманітні відчуття, її з раннього дитинства привчають не звертати на них увагу, не говорити про них. У XIX ст. в медицині укоренився погляд, що людина усвідомлює і відчуває якийсь орган свого тіла, тільки якщо хворий.

  У сучасній культурі поступово долаються ці негативні стереотипи. Відомий афоризм «У здоровому тілі — здоровий дух» починає набувати форму заклику дбати про власне тіло, тілесний стан не тоді, коли з'явилися перші ознаки хвороби чи виникли якісь тілесні диспропорції, а постійно. Фізична культура починає розумітися не як вміння швидко бігати і далеко стрибати, а як здатність, вміння, потреба дбати про своє тіло, тілесний вигляд. Здоровий спосіб життя поступово утверджується як важлива загальнолюдська цінність. Тілесна сфера має велике значення не тільки як основа фізичного здоров'я і фізичної краси. На думку численних психологів, багатство самовідчуття і ступінь усвідомлення власного тіла позитивно зв'язані з багатством емоційних переживань особистості і наявністю у неї художніх інтересів. Естетичне задоволення практично завжди має в собі щось тілесне. Отже, самопочуття — перший рівень самосвідомості — має дуже важливе значення для нормальної життєдіяльності людини. Його недостатня розвинутість може народжувати різні комплекси неповноцінності чи призводити до різних чуттєвих надуживань, тобто сприяти виникненню фізичних, психічних, соціально-психологічних, духовних недугів.

  Незважаючи на всю значущість, тіло і зовнішність, за нормальних умов, не займають центрального місця у самосвідомості людини і не вичерпують її. Ще один важливий компонент, рівень самосвідомості, — усвідомлення власної соціокультурної належності. Людина може визначити власне Я тільки у порівнянні з якимось іншим, через Ти, Він, Ми, Вони. Навіть усвідомлення свого тіла складається у людини поступово, у порівнянні з іншими. Дитина спочатку починає упізнавати інших людей і тільки десь з двох років саму себе. Поступово в неї складаються уявлення про свою належність до певної родини, нації, соціальної верстви чи спільності. Індивідуальній самосвідомості передує родова або спільності. Родова самосвідомість виникла історично раніше, ніж індивідуальна. Первісна людина усвідомила свою належність до роду чи племені раніше і це мало для неї більше значення, аніж її індивідуальні відмінності від одноплемінників. У відповідь на запитання: Хто я? люди, як правило, починають з визначення своєї належності до певних соціальних спільностей (вказують стать, вік, рід заняття тощо), і лише потім починають називати якісь індивідуальні властивості, здібності. Схильність описувати себе в соціальних поняттях підсилюється у процесі визрівання особи. Усвідомлення своєї соціокультурної, групової належності — важлива умова формування такого невід'ємного компонента самосвідомості, як самооцінка. Вже на першому рівні самосвідомості після розпізнання, узнавання своєї зовнішності відбувається її оцінювання. Але щоб зріст, вага, будова тіла певністю вплинули на самосвідомість особи, мають бути співвіднесені з певними стандартами, стереотипами, що прийняті у певній соціальній спільності, у культурі і оцінюють одні якості як позитивні, а інші як негативні. Адже людина оцінює свої якості не сама собою, а з урахуванням норм, визначених культурою, суспільством, соціальною спільністю, родиною.

  Усвідомлення соціокультурної належності (сімейної, національної, родової) — найважливіша умова формування і розвитку особистості, тому що забезпечує засвоєння норм, традицій, цінностей, ідеалів як таких, що мають глибокі життєві коріння, наповнені реальним змістом, значенням. Ідеал для дитини персоніфікований, зв'язаний з образом якоїсь конкретної людини (як правило, близьких, батька чи матері). «Дитина, — зазначав Іван Сєченов, — зливаючи

себе з улюбленим образом, починає любити всі його властивості, а потім, як кажуть, любить тільки останні». З віком персоніфікація ускладнюється. Розширюється коло вибору ідеалів: батьків та інших безпосередньо знайомих доросли доповнюють і навіть відсувають на другий план кінематографічні і літературні герої, суспільно-політичні діячі та інші суспільні персонажі. Усвідомлення власної соціокультурної належності сприяє і формуванню почуття захищеності, укоріненості, впевненості у собі і майбутньому, почуття життєвої перспективи, відчуття того, що як частка цілого, робиш якусь загальну справу. Формування і функціонування самосвідомості не вільно від суперечностей, напру жених, часто тяжких роздумів і сумнівів. Кожне із Ми по-різному впливає на поведінку особистості. Проблема вибору між Ми, що можуть і конфліктувати поміж собою, породжує проблему особистого самовизначення, приводить до формування ще одного рівня самосвідомості — усвідомлення свого Я. Образ Я найбільш суб'єктивний і інтимний елемент самосвідомості. Саме образ Я дозволяє особистості діяти вільно і відповідально. Образ Я — складне психологічне явище. Це не стільки знання людини про себе, скільки певне ставлення до себе, соціальна настанова, в якій уявлення про себе, свої якості і потенції органічно зв'язано з емоціями, викристалізовується у мотиви поведінки, мету діяльності, уявлення про зміст, сенс життя.

  По-перше, ступінь складності і диференційованості образу Я. Маленька дитина ще не вміє відрізняти мотиви поведінки від вчинків, суттєвої якості від несуттєвих, тому її образ Я здається простим, нерозчленованим, аморфним. Зі зростанням, образ Я диференціюється, виникає складна ієрархія самооцінок. Внаслідок багатомірності діяльності, бачимо, конструюємо себе під різними кутами зору. Розрізняють реальне Я (яким бачу себе зараз), динамічне Я (яким бажаю стати), фантастичне Я (яким би бажав стати у мріях), ідеальне Я (яким я повинен бути, виходячи з власних принципів, ідеалів), потенційне Я (яким можу стати, включаючи як позитивні, так і негативні можливості), ідеалізоване Я (яким мені приємно себе бачити), нарешті ряд удаваних Я, тобто образів, масок, які людина використовує для того, щоб приховати якісь негативні риси реальної особи.

  По-друге, ступінь значущості образа Я, місце, яке посідає серед інших настанов. Одна людина багато міркує про себе, аналізує власні вчинки, прагне спрямовано вплинути на себе, у іншого саморефлексія не розвинута, діє, керуючись переважно безпосередніми прагненнями чи логікою ситуації. Різними бувають і об'єкти саморефлексії: один більше уваги приділяє зовнішності, інший — розумовим здібностям, третій — моральним якостям тощо.

 По-третє, ступінь внутрішньої послідовності, цілісності образа Я. Оскільки людина бачить себе під різними кутами зору, її самосвідомість є завжди суперечливою. Ідеальне Я ніколи не співпадає з реальним, суперечність між ними — рушійна сила самовиховання. Але суперечності між образами можуть бути і деструктивними, якщо викликають внутрішню напруженість, коливання, сумніви. Ступінь стійкості образу в часі. В одних людей самооцінка має певну сталість, у інших — зазнає значних коливань. Зміна образу в часі — природна особливість процесу саморозвитку особистості. Але надлишкова змінність образу може вказувати на його незрілість, на невпевненість особи у власних силах. Рівно як і надлишкова сталість образу може свідчити про самозадоволення, догматизм, зупинку у розвитку. Ступінь самоповаги: як людина ставиться до себе — чи приймає себе незважаючи на власні недоліки, чи «заперечує» себе незважаючи на чесність.

  Отже, самосвідомість формується і розвивається поступово від усвідомлення власного тіла і зовнішності, соціокультурної належності — до формування цілісного уявлення про своє Я в різних його вимірах. Але самосвідомість не зводиться до суми образів у різних проекціях. Людина, коли ставить запитання: яка я?, має на увазі не просто от своїх індивідуальних властивостей чи суспільного становища, а також запитує: якою я можу і повинна стати, які у мене можливості і перспективи, що зроблю чи можу ще зробити у житті? Самосвідомість включає не тільки такий найважливіший компонент, як самопізнання, але й ряд інших — самооцінку, самовизначення, самоконтроль.

Самооцінка — взаємодія образу з певним еталоном, внаслідок чого виникає почуття задоволення чи незадоволення собою. Самооцінка може здійснюватися двома основними засобами. Перший полягає у тому, щоб порівняти рівень своїх притягань з досягнутим результатом діяльності, вчинку. Другий засіб — співставлений уяви інших про себе.

  Самопізнання і самооцінка, що ґрунтуються на порівнянні себе з оточуючими людьми і певним особисто значущим еталоном, виступають елементом самовизначення. Отже, формування і розвиток самосвідомості — необхідна умова усвідомлення життя не як ряду випадкових, розірваних подій, а як цілісного процесу, що має певну спрямованість, спадкоємність і зміст, що є найважливішою орієнтованою потребою особистості.

  Незважаючи на всю життєву значущість, самосвідомість ще не вичерпує всього змісту свідомості людини. При характеристиці суті свідомості і самосвідомості, підкреслювалася їх рефлексивність і саморефлексивність, тобто усвідомленість процесів, які в них відбуваються. Але не всі процеси свідомості і навіть самосвідомості усвідомлюються людиною. Численні дії людини забезпечуються автоматично, неусвідомленим функціонуванням свідомості і самосвідомості. У зрілому віці людина переважно не усвідомлює, не обмірковує звичні дії, і тільки при освоєнні нових навичок діяльності і життєдіяльності бере їх під контроль свідомості. Самосвідомість людини також може функціонувати автоматично. У критичній ситуації, коли у людини немає часу на обміркування своїх дій, вона приймає певне рішення іноді несвідомо, але ґрунтуючись на вже вироблених уявленнях про власне Я, про те, що для неї допустимо чи не допустимо за будь яких обставин. Саме у таких випадках знаходить прояв справжнє Я, яке може і не співпадати з тим образом, який є усвідомленим. Отже, у свідомості виявляється ще один рівень, для якого властива неусвідомленість процесів, що в ньому відбуваються. Для позначення такого рівня свідомості використовують поняття підсвідомість і безсвідоме. Іноді їх використовують як синоніми. Різноякісність, різнорідність можна виявити і звернувшись до історії становлення концепції безсвідомого.

  Вперше концепція безсвідомого сформульована Готфрідом Лейбніцем, який пояснював як нижчу форму душевної діяльності людини, що лежить за межами свідомих уявлень, які підносяться, як острівки над океаном темних сприйнять (перцепцій). Іммануїл Кант пов'язував безсвідоме з проблемою інтуїції, з питанням про чуттєве пізнання. Своєрідний культ безсвідомого, як глибинного джерела творчості, властивий для представників романтизму. На початку XIX ст. розпочалося власне психологічне дослідження безсвідомого. Динамічну характеристику безсвідомого запровадив Йоганн Фрідріх Герберт. За концепцією, несумісні ідеї можуть вступати між собою у конфлікт, до того більш слабкі витискуються із свідомості, але продовжують на неї впливати і не втрачають динамічних властивостей. Дослідження у галузі психопатології дозволили зафіксувати психічну діяльність, що не усвідомлюється людиною. Ця лінія одержала розвиток концепції безсвідомого Зігмунда Фрейда, який почав з установлення прямих зв'язків між невротичними симптомами і безсвідомими переживаннями травматичності. Фрейдівську концепцію радикально переосмислив Карл Юнг і ввів поняття колективного безсвідомого, прагнув довести, що безсвідоме охоплює не тільки суб'єктивне і індивідуальне, яке витіснене за межі свідомості, але й, насамперед, і колективний, безособовий психічний зміст, який укорінений у стародавності і втілений в інваріантних для усіх епох і народів образах-символах, які позначив поняттям «архетип». Архетипи, на думку Карла Юнга, принципово протистоять свідомості, їх не можна дискурсивно і адекватно висловити.

  Концепція безсвідомого розвивається численними напрямками сучасної філософії і психології, відбивається у практиці різних сучасних художніх течій. Звернення до історії становлення і розвитку концепції безсвідомого дозволяє відокремити два змістовних аспекти. По-перше, безсвідоме у широкому розумінні це сукупність психічних процесів, операцій, станів, що не репрезентовані у свідомості суб'єкта. По-друге, у вузькому розумінні безсвідоме пояснюється як особлива сфера психічного або система процесів, що якісно відмінні від явищ свідомості і безпосередньо неприступні. Для розрізнення, фіксування різних змістовних аспектів неусвідомленої сфери психічного життя людини можна використати два поняття: підсвідомість і безсвідоме.

  Підсвідомість — це активні психічні процеси, що не виступають центром розумової діяльності свідомості, але впливають на свідомі процеси. Між свідомістю і підсвідомістю немає неподоланої межі. Зміст підсвідомості може переходити у свідомість і самосвідомість та навпаки. Сфера підсвідомості охоплює: по-перше, неусвідомлений психічний контроль за діяльністю тіла, деякі бажання, потяги, спонукання; по-друге, знання, почуття, переживання, які були витіснені із свідомості з метою самозбереження (від надлишкової інформації, болісних, неприємних переживань тощо), а також сни, патологічні душевні стани; по-третє, неусвідомлені процеси мислення, які пов'язані з визріванням творчого задуму, а також визріванням вищих прагнень людського духу і душі (творчості, віри, любові, дружби та ін.).

  Безсвідоме — ірраціональні елементи психічної реальності, те, що залишається у глибинах психіки і знаходить прояв у свідомості не безпосередньо, а через підсвідомість. Зміст безсвідомого ще до кінця не з'ясований. По суті, численні елементи підсвідомості мають своєрідний безсвідомий «залишок». Якщо початковий та завершальний етапи творчого, інтуїтивного процесу у кінцевому випадку усвідомлюються людиною, то сам механізм їх залишається на даному рівні розвитку людини неусвідомленим, безсвідомим. Своєрідний ірраціональний «залишок» завжди зберігається і в таких почуттях: віра, надія, любов, що не піддаються свідомому регулюванню. У глибинах безсвідомого схований механізм дії численних парапсихологічних явищ (яснобачення, телепатія тощо). Заслуговує на увагу і концепція колективного безсвідомого Карла Юнга, хоча зміст явища навіть самим дослідником розумівся по-різному. Людина ще багато чого не знає про зміст, можливості, механізми функціонування свідомості, самосвідомості, і особливо безсвідомого, про що свідчить практика психоаналізу і медитації.

  Отже, свідомість існує як народжений діяльністю мозку суспільно розвинутої людини невідчуваний і незворотний потік спонукань, вражень, почуття, думок, а також більш стійких ідей, переконань, цінностей, стереотипів та ін. Існування свідомості — потік, який не можна зупинити, повністю охопити, усвідомити, відтворити в усій повноті. Свідомість не хаотична, має певну упорядкованість, взаємозв'язок, єдність, стійкість, загальність структур. Свідомість формується і розвивається тільки у процесі соціалізації і самоактуалізації особистості, входження її у світ культури за допомогою діяльності і спілкування, рефлексії і саморефлексії, самооцінки і самовизначення. Свідомість не тільки відображає світ, але й створює його, тобто створює, перетворює, удосконалює свій власний світ і життєвий світ людини: світ її ідей, понять, наукових знань; світ людських цінностей, емоцій, сенсу; світ образів, уявлень, уяви, культурних символів і знаків; світ предметно-практичної і духовно-практичної діяльності.
НазадЗмістВперед

 

 
© www.SchoolLib.com.ua