Головна

Шкільна бібліотека

Перелік предметів

Англійська мова
Біологія
Географія
Економіка
Інформатика
Історія
Математика
Німецька мова
ОБЖ
Політологія
Право
Природознавство
Психологія і педагогіка
Російська мова
Соціологія
Фізика
Філософія
Французька мова
Українська мова
Хімія

Підручники в PDF


 

Основи філософських знань
Розділ другий
ПРОБЛЕМИ ОНТОЛОГІЇ ТА ГНОСЕОЛОГІЇ

ГЛАВА ДРУГА
БУТТЯ
1. Джерела та філософія проблеми буття

Поняття буття.
  У філософському осмисленні світу вихідною категорією є буття. В понятті буття фіксується впевненість людини в існуванні навколишнього світу і самої людини з її свідомістю. Окремі речі, процеси, явища виникають і зникають, а світ існує і зберігається. Констатація буття є вихідною передумовою дальшого осмислення світу. Для філософського осмислення від зародження до сучасності проблема буття має великий інтерес. Пошуки філософського змісту буття — це не вузькопрофесійне заняття філософів, психологів та ін., а пошук людиною, за висловом німецького філософа — екзистенціаліста Мартіна Хайдеггера, свого дому, подолання бездомності та осиротілості. Пошук буття — це пошук коріння, доторкнувшись до якого людина може відчути силу для подолання безглуздості навколишнього світу, мужність жити, незважаючи ні на що, нарешті, відчути себе необхідною часткою буття. Ці пошуки і є невидимим фундаментом того, що людина називає наукою, мистецтвом, релігією, прагненням до щастя, коханням та ін.

  Що таке буття? Уперше поняття буття у філософії введено ще в V — IV ст. до н. е. античним філософом Парменідом для визначення всього того, що є за світом чуттєвих речей. Буденне мислення сприймає поняття бути, існувати, перебувати в наявності як синоніми, тобто близькі за значенням. Філософія використала поняття буття для визначення не просто існування, а того, що гарантує існування. Ще в сивій давнині люди почали втрачати віру в традиційних богів. Олімп, міфологія частіше стали розглядатися як вигадка. Руйнувались основи і норми світу, основною реальністю якого були боги і традиція. Всесвіт уже не здавався міцним, надійним: усе стало хитким, безформним, нестабільним. Людина втратила життєву опору. Тривоги і страх, що, напевне, відчували люди, які втратили опори життя, надійний світ традицій, віру в богів, стали безсумнівно жахливими. Людям потрібна віра в нову силу, потрібний спокій, а бунтівній неспокійній душі людей поставити на місце влади богів — владу розуму, владу думки.

  І буття — це те, що є за світом чуттєвих речей. Це є думка. Буття єдине і незмінне абсолютне, не має всередині поділу на суб'єкт і об'єкт, буття є вся можлива повнота досконалості, серед яких — Істина, Добро, Благо, Світ Буття не виникло, не знищуване, єдине, непорушне, безкінечне, нічого не потребує, позбавлене почуттів і осягається думкою, розумом. Буття є сфера, що не має просторових меж. Буття є думка, розум людини, через який розкривається зміст світу для людини безпосередньо. Філософ Стародавньої Греції Сократ вважав, що буття — реальність, що не є ані природою, ані людиною, це така реальність, що існує у мисленні. Пізніше абстрактна думка, яка щойно народилася, злилася з предметно-образним зображенням буття. Такий підхід знаходимо у Демокріта, який стверджує: буття — це атоми. Середньовічна філософія протиставляла істинне, божественне буття та неістинне, створене буття, розрізняючи дійсне буття і можливе буття. Фома Аквінський стверджує: Бог і тільки Бог один є буття справжнє, а все інше — матеріальне і навіть нематеріальне має обмежене несправжнє буття. У філософії епохи Відродження починається відхід від позиції середньовічної філософії. Тоді загальновизнаним стає культ матеріального буття. У трактуванні буття вихідним стає поняття тіла, що зв'язане з розвитком натуралістично об'єктивних концепцій буття, в яких природа розглядається поза ставленням до неї людини, як певний механізм, що діє сам по собі.

  В XVII — XVIII ст. для вчення про буття характерний субстанціональний підхід, коли фіксуються субстанція та її властивості. Для європейської філософії буття — предметно існуюче, протистоїть та передує знанню. Буття обмежується природою, світом природних тіл, а духовний світ статутом буття не володіє. Поряд з натуралістичною лінією, що ототожнює буття з фізичною реальністю та виключає свідомість з буття, формується інший спосіб його тлумачення. У вихідній тезі Рене Декарта, з якого веде відлік філософія XVIII — XIX ст., — «мислю, значить існую». За таким висловом простежується концепція суті буття, зв'язаного із свідомістю. Рене Декарт пояснював, що думка є буттям, а творцем думки є Людина. Це означає, що буття стало суб'єктом. У родоначальника німецької класичної філософії Іммануїла Канта буття не є загальнозначущий спосіб понять та суджень, а «буття не є реальний предикат, іншими словами, буття не є поняттям про щось таке, що могло б бути додане до поняття речі». В ідеалістичній системі Георга Гегеля буття розглядається як перша безпосередня сходинка у сходженні духу до самого себе. Отже, тоді у філософії сформувалося вчення про буття як таке, що отримало назву онтологія. Іноді онтологія ототожнюється з метафізикою, але частіше розглядається як її основоположна частина, тобто як метафізика буття.
НазадЗмістВперед

 

 
© www.SchoolLib.com.ua