Головна

Шкільна бібліотека

Перелік предметів

Англійська мова
Біологія
Географія
Економіка
Інформатика
Історія
Математика
Німецька мова
ОБЖ
Політологія
Право
Природознавство
Психологія і педагогіка
Російська мова
Соціологія
Фізика
Філософія
Французька мова
Українська мова
Хімія

Підручники в PDF


 

Основи філософських знань
Розділ другий
ПРОБЛЕМИ ОНТОЛОГІЇ ТА ГНОСЕОЛОГІЇ

ГЛАВА ПЕРША
МАТЕРІЯ
2. Рух: основні форми

Соціальні властивості простору.
  У палеонтології широко розповсюджений аналіз розвитку великих груп організмів на основі вимірювання кількості таксонів. Звичайно, використовується характеристика, що належить до одного стратиграфічного підрозділу: загальна кількість таксонів, кількість таксонів, що з'явилися і вимерли. Важливо відмітити, що власний (внутрішній) час біосистем не вичерпується поширенням на живу природу теорії відносності. Теорія відносності не пояснює усіх особливостей часової поведінки організмів. Показовий знаменитий парадокс близнюків: один з них залишається на Землі, інший, повернувшись із далекої космічної мандрівки, з'ясовує, що молодший за брата і всього свого покоління. Пояснюється це тим, що космонавт, рухаючись по замкнутій кривій, підлягав прискоренню, і його годинник виявився у більш сильному гравітаційному полі, аніж годинник брата, який покоївся в інерційній системі. Звідси випливає сповільнення часу. Власний час біосистеми завжди зв'язаний з її власним годинником: у межах системи тече тільки тоді, коли йде такий годинник, його зупинка означає смерть і кінець внутрісистемного часу. Своєрідне замовлення простору і часу у біосистемах дозволяє говорити про те, що й людина як біологічний організм, що має органи чуття, володіє перцептуальним, біолого-психологічним відображенням простору і часу. За допомогою зору, слуху, за участі нервової системи людина упорядковує чуттєвий потік сприйнять, інформації, одне розташовує після іншого. У протилежному випадку не можна було б дати собі звіт у потоці вражень. Своєрідність просторово-часових відносин у біосистемах полягає в тому, що біологічний час відображає часові відносини подій, що мають місце у просторі біологічного годинника.

  Соціальні форми просторово-часових структур виникають з формуванням соціально-організованої матерії. У просторових структурах виникає й історично розвивається людина як суспільна істота. Соціальний простір — частина біосфери, Космосу і характеризується людським смислом. Соціальний простір структурно неоднорідний і складається з багатьох підпросторів, що функціонально розрізняються.

  Уже на ранніх стадіях розвитку суспільства поступово формуються різні просторові сфери проживання людини: помешкання, поселення, територія різного господарського призначення, що розташована поруч. Властивості соціального простору відобразилися і у світогляді людини конкретної епохи.

  У міфології стародавніх слов'ян коло і квадрат, що широко використовувалися у їх життєдіяльності, виступали не тільки символічними іпостасями Космосу, але й допомагали людям орієнтуватися у просторі, упорядковували просторовий світ, у якому живе людина, і протиставити! його усьому іншому, ворожому і незрозумілому їй світу. Багатий етнографічний матеріал свідчить про широке використання давніми слов'янами кола для захисту ними свого житла, окремої людини. Колом обводили дім, інші життєво важливі об'єкти. Пізніше це знайшло відображення і в художній літературі. Згадайте, як гоголівський Хома Брут у «Вечорах на хуторі біля Диканьки» захищався від нечистої сили, креслив навколо себе коло. Філософ, пише Микола Васильович Гоголь, бачив її (відьму) майже над головою, але разом з тим відьма не могла зачепити кодл, яке окреслив, і продовжував посилати їй свої заклинання Якщо коло символізувало у стародавніх слов'ян внутрішній простір, своє, а те, що за колом — інше, чуже, зовнішні і незрозуміле, то чотири сторони споруди (що йде від старої індоєвропейської традиції) означають упорядковану безкінечність світу. Чотири стіни ніби відмежовували Космос, замикали його, саме в ньому і проходила вся життєдіяльність слов'ян. Чотири площини замикали простір. На такому принципі насипалися кургани, влаштовувалися об ряди, здійснювалася орієнтація у сторонах світу: Схід Захід, Південь — Північ. На території України ранні слов'янські землянки будувалися не довільно: їх стіни розташовувалися строго за сторонами світу. Вхід у таку землянку робили з півдня, напроти входу ставили піч — мазанку. Розуміння космічного простору слов'яни переносили на своє життя: тобто дім, де вони жили, ніби відображував Космос, а Космос розумівся як дім. Релігійне мислення розглядає простір як певну систему місць, що розрізняються. Кожне з них має свій зміст і функціональне призначення. Існує гріховний світ і світ небесний, де перебувають численні суті. На Землі виділяють святі місця і особливі шляхи до них: місця прощі, святі джерела, особливі місця у храмах, що зцілюють людину тощо. Проте цілісне уявлення про соціальний простір, що відповідає дійсності, формується лише в системі: предметний світ, світ самої людини, ставлення людини до себе та інших людей, людської свідомості, яка регулює її предметну діяльність.

  Проблема орієнтації людини в просторі вирішується узгодженням з існуючим розгорнутим і структурованим полем об'єктивних предметів, вимірюванням різних характеристик природного і соціального буття. Якщо б людина не навчилася більш-менш точно вимірювати просторові характеристики об'єктів і процесів, то її орієнтація в просторі мало чим відрізнялася б від тварин. При вирішенні таких проблем велику роль відіграють перцептуальний концептуальний простір в операціональній функції. Вивченням філософських властивостей простору займаються різні природничі науки. Математика розрізняє два види властивостей простору: топологічні (ті, що не змінюються) і метричні. Топологічні характеристики описують такі властивості простору, як дискретність і безперервність, розірваність, взаємозв'язок, орієнтованість. Метричні властивості: кривизна, скінченність, безконечність, ізотропність, гомогенність тощо. Отже, просторовий фактор відіграє важливу роль в організації виробничої діяльності і постійно враховується людиною.

В основі соціальної системи лежить діяльність. Історичні уявлення про співвідношення часу і діяльності змінювалися.
  Соціальні властивості часу.
  Можна виділити три типи розуміння їх зв'язку. Спочатку час і діяльність ототожнювалися, час здавався людям діяльною силою світу. Обожнювання часу в культурі Стародавнього світу лише надало завершеного вигляду уявленням. Другий тип розуміння співвідношення часу і діяльності встановився в епоху буржуазних революцій, коли час став розглядатися як зовнішні межі для протікання тієї чи іншої діяльності. Третій тип характеризується тим, що час є найважливіший фактор будь-яких видів діяльності.

  Отже, час — суттєва характеристика діяльності, його обов'язкова умова і внаслідок час — соціальний. Носіями соціального часу є особистість, соціальні групи, класи, покоління, культура народів. Соціальний час — це форма реального руху людського суспільства. Ритми руху суспільства різні. Соціальний час можна розглядати мірою мінливості соціальних процесів. Ранні етапи розвитку людського суспільства, включаючи і феодалізм, відзначалися сповільненим ритмом, пришвидшується ж час появою капіталізму Більш швидкими темпами стало розвиватися суспільство у сучасну епоху у зв'язку з науково-технічною революцією, становленням багатовимірного світу.

   Філософське розуміння світу зводиться до різних форм буття, що утворюють цілісну єдність на основі субстанції, якою виступає матерія. Матерія як субстанція проявляється у речах, властивостях і відносинах, що формують структуру буття.
НазадЗмістВперед

 

 
© www.SchoolLib.com.ua