Головна

Шкільна бібліотека

Перелік предметів

Англійська мова
Біологія
Географія
Економіка
Інформатика
Історія
Математика
Німецька мова
ОБЖ
Політологія
Право
Природознавство
Психологія і педагогіка
Російська мова
Соціологія
Фізика
Філософія
Французька мова
Українська мова
Хімія

Підручники в PDF


 

Історія України
Новітня історія України (1914—1939 рр.)

Радянська Україна (1919—1939 рр.)

Громадсько-політичне й культурне життя в Україні в 1930-х рр.

До середини 1930-х рр. ціною неймовірних зусиль народу було досягнуто успіхів у розвитку народного господарства. У політичному житті суспільства спостерігався дедалі помітніший відхід від демократичних принципів. Проголошена Й. Сталіним теорія «загострення класової боротьби» на тлі перемог соціалістичного будівництва вела до поширення репресій на все більше коло людей. За цих умов прийняті Конституція СРСР (1936 р.) і Конституція УРСР (1937 р.) не забезпечували фактичного втілення в життя їхніх демократичних положень (скасування обмежень прав деяких категорій населення, недоторканність особи й житла, таємниця листування тощо). На початку 1930-х рр. українізація почала розглядатися як вияв націоналізму. У країні посилюється політика русифікації.
Необґрунтовані репресії на межі 1920—1930-х рр. були початком тотального знищення народу в 1935—1937 рр. Жертвами репресій стали всі верстви населення: партійні й державні діячі, революціонери, вчені, військові, діячі мистецтва, вчителі, лікарі, інженерно-технічні працівники, дореволюційна інтелігенція та фахівці радянської генерації, робітники, селяни.
Після організованого процесу над «Спілкою визволення України» у республіці «викрили» безліч «контрреволюційних» організацій: «Український національний центр», «Українська військова організація», «Білогвардійський терористичний центр» у Києві; різноманітні «шпигунсько-троцькістські» організації.
З-поміж керівних діячів республіки репресій зазнали X. Раковський, С. Косіор, В. Затонський, воєначальники Й. Якір, Б. Думенко та інші. Напередодні Другої світової війни було практично знищено вищий командний склад армії.
1930-ті рр. в історії культури СРСР і УРСР були часом «культурної революції» — складової частини соціалістичних перетворень у радянській державі. Було ліквідовано неписьменність, створювалися нові школи, фабрично-заводські училища (ФЗУ), технікуми й вищі заклади освіти. У 1933 р. було відновлено діяльність університетів. Радянська влада поставила за мету сформувати нову інтелігенцію із середовища робітників і селян. Наукові досягнення і відкриття були необхідними для побудови соціалістичного суспільства. У 1930-ті рр. АН УРСР стала центром науково-дослідної роботи: відбувалося становлення таких галузей знань, як нелінійна механіка, теоретична фізика, теорія зварювання металів, було проведено ядерну реакцію. Створювалися академічні інститути електрозварювання, гірничої механіки, економіки, історії України, української літератури, фольклору.
У цей же період керівний режим прагне підкорити інтелігенцію інтересам партії та держави. Згортається політика українізації, закриваються українські школи і школи національних меншин. Українська культура стає важелем для зміцнення влади більшовиків, з’являється термін «буржуазний націоналізм».
Політика партійного керівництва СРСР і УРСР, спрямована на знищення української інтелігенції в 1930-ті рр., одержала назву «розстріляного відродження». Відносна свобода й розквіт української культури в 1920‑ті рр. змінилися утисками й репресіями. Щоб придушити вільний вияв думок, посилити почуття страху, відсторонити від активної діяльності інтелектуалів, адміністративно-командна система вдавалася до розправ, свавільних арештів, відкритих і закритих судових процесів. Були репресовані вчені-історики М. Слабченко, М. Горбань. У 1933 р. був заарештований і засуджений до поселення на Соловки український філософ П. Демчук (1937 р. був розстріляний). Загинули академіки АН СРСР геолог Н. Світальський, генетик І. Агол, філософ С. Семковський. Почалося переслідування М. Грушевського. Звинувачення висувалися проти колишнього президента АН УРСР В. Вернадського та новообраного президента О. Богомольця.
Схожі процеси відбувалися в галузі літератури й мистецтва. У 1933 р. були заарештовані поет і драматург М. Яловий, талановитий режисер, організатор театру «Березіль» Лесь Курбас, який пізніше загинув у таборах. У 1934 р. були розстріляні новеліст Г. Косинка, лірик Д. Фальковський, драматург і поет К. Буревій, поет О. Влизько, різкої критики й нападів з боку влади зазнавали Остап Вишня, М. Рильський, Л. Ландау. Загалом жертвами сталінських репресій стали близько 500 письменників, що жили й працювали в Україні.
Апогеєм винищення української інтелігенції та передових діячів науки й культури стали 1937—1938 роки.
Для швидкого розгляду політичних справ і позасудового розгляду створювалися особливі трійки, що виносили вироки без участі обвинувачуваного.
Сталінський терор не тільки позбавив волі й життя маси людей, він розтлівав тих, кого минала трагічна доля. У людей гинули віра в добро, рушилися авторитети, тьмяніли ідеали. І навпаки, заохочувалися ганебні вчинки — доноси, наклепи, провокації. Світле й бажане майбутнє, якого прагнули люди, зіткнулося в ті роки із соціальною незахищеністю, жорстокістю, скаліченими долями мільйонів людей. 
НазадЗмістВперед

 

 
© www.SchoolLib.com.ua