Головна

Шкільна бібліотека

Перелік предметів

Англійська мова
Біологія
Географія
Економіка
Інформатика
Історія
Математика
Німецька мова
ОБЖ
Політологія
Право
Природознавство
Психологія і педагогіка
Російська мова
Соціологія
Фізика
Філософія
Французька мова
Українська мова
Хімія

Підручники в PDF


 

Історія України
Новітня історія України (1914—1939 рр.)

Українська революція (1917—1920 рр.)

Політичні події липня 1917 — квітня 1918 рр.

25—26 жовтня (7—8 листопада) 1917 р. у Петрограді більшовики, здійснивши державний переворот, захопили владу й утворили новий уряд — Раду народних комісарів на чолі з Володимиром Леніним. Більшовицький переворот різко змінив ситуацію в Росії і Україні. Центральна Рада засудила переворот, не визнала владу більшовиків і зайняла щодо неї ворожу позицію. У схваленій 27 жовтня резолюції Центральна Рада наголошувала, що влада має належати всій революційній демократії, а не більшовикам, які становлять лише її частину.
За нових обставин, коли юридично припинив існування всеросійський уряд, Центральна Рада і Генеральний Секретаріат активізували свою діяльність щодо державотворення в Україні. 31 жовтня Центральна Рада прийняла рішення про поширення її повноважень на територію Харківщини, Катеринославщини, Херсонщини, материкової Таврії, частину Курської і Воронезької губерній. 7 листопада Центральна Рада прийняла IIIУніверсал, проголосивши утворення Української Народної Республіки (УНР) як автономії у складі Російської республіки, яка повинна стати «федерацією рівних народів». Уряд УНР планував вступити у федеративні стосунки з тими державами, які утворяться на руїнах імперії.
Основним суперником більшовиків у боротьбі за владу в Україні була Центральна Рада. На той час РСДРП(б) не користувалася достатньою підтримкою українського населення. Так, під час грудневих виборів до Всеросійських установчих зборів партія більшовиків набрала лише 10 % голосів виборців України, тоді як українські партії — 75 %.
Протистояння між Центральною Радою і Раднаркомом Росії вилилося у конфлікт. Більшовики наполягали на переобранні складу Центральної Ради на Всеукраїнському з’їзді рад робітничих, солдатських і селянських депутатів, сподіваючись забезпечити собі більшість його голосів.
4 грудня 1917 р. Раднарком з метою активізації боротьби проти Центральної Ради надіслав їй ультиматум. Більшовицький уряд заявив, що, визнаючи УНР і її право відокремитися від Росії, він не визнає Центральну Раду повноважним представником українського народу, оскільки вона не бажає скликати Всеукраїнський з’їзд рад. Зазначений з’їзд відкрився у Києві саме 4 грудня. Ультиматум повинен був підготувати підґрунтя для збройного втручання Раднаркому у внутрішні справи УНР.
Визнаючи за українською нацією право на самовизначення, уряд Леніна не визнавав того самовизначення, яке відбулося, і прагнув мати в Україні маріонеткову владу.
Сподівання більшовиків переобрати склад Центральної Ради на Всеукраїнському з’їзді рад не виправдалися. Перебуваючи в значній меншості (127 осіб з 2,5 тис. делегатів), вони залишили Київ і 24—25 (11—12) грудня 1917 р. провели в Харкові альтернативний з’їзд. Харківський з’їзд не був правочинним — 200 його делегатів представляли лише 89 рад із понад 300 існуючих в Україні. Та це не завадило з’їзду проголосити встановлення радянської влади в Україні, створити Центральний виконавчий комітет рад України (ЦВК) та радянський уряд — Народний Секретаріат. ЦВК рад України заявив про розпуск Центральної Ради і Генерального Секретаріату та про початок боротьби з «контрреволюцією». Раднарком Росії визнав новостворену владу і надав їй допомогу в боротьбі проти Центральної Ради, надіславши в Україну війська (близько 60 тис. осіб) на чолі з В. Антоновим-Овсієнком. Так більшовики нав’язали Україні громадянську війну.
Війна більшовиків з УНР тривала впродовж грудня 1917—січня 1918 р. Центральна Рада виявилася не готовою до успішного збройного протистояння ворогові. Найдраматичнішою сторінкою українсько-більшовицької війни став кривавий похід більшовицьких військ на чолі з М. Муравйовим на Київ. Біля залізничної станції Крути їх спробував зупинити поспіхом зібраний загін із 500 київських студентів і курсантів, які героїчно загинули в нерівному бою 16 (29) січня 1918 р. Крути стали символом національної честі й гідності українського народу.
За умов наступу більшовиків та переговорів делегації УНР у Бресті з країнами німецько-австрійського блоку 22 (9) січня 1918 р. Центральна Рада прийняла IV Універсал, який проголошував УНР незалежною державою. IV Універсал став вершиною державотворчості Центральної Ради. Але прийняття цього важливого рішення відбулося в кризовий момент революції і не врятувало УНР. Сили під Києвом були занадто нерівними: радянські війська мали перевагу в живій силі в 20 разів, а в озброєнні — у 40 разів. Керівництво УНР не змогло організувати боєздатні збройні сили.
26 січня 1918 р. радянські війська ввійшли в Київ. Унаслідок червоного терору в місті загинуло майже 5 тис. осіб. Центральна Рада і всі її заклади переїхали до Житомира, потім — до Сарн. Військові дії перемістилися на Волинь і Поділля. Таким чином, більшовицькі війська, скориставшись недбалістю керівництва УНР щодо збройних сил, легко отримали перемогу. Центральна Рада тепер могла сподіватися лише на зовнішню допомогу.
Проголошення IV Універсалом незалежності УНР дало Центральній Раді юридичне право представляти інтереси республіки на міжнародній арені. Центральна Рада розгорнула активну дипломатичну діяльність, спрямовану на збереження незалежності України.
9 лютого (27 січня) 1918 р. у Бресті між Центральною Радою і країнами німецько-австрійського блоку був підписаний Брестський мир. За його умовами Україна вийшла зі стану війни з країнами німецько-австрійського блоку, Німеччина та Австро-Угорщина зобов’язалися допомогти Центральній Раді відновити контроль над усією територією УНР (Центральна Рада погодилася на введення німецько-австрійських військ в Україну), Центральна Рада взяла на себе обов’язок поставити союзникам велику кількість хліба, м’яса, яєць та інших продуктів і сировини. В Україну передбачалися поставки сільськогосподарської техніки, машин. Українська дипломатія, укладаючи таку домовленість, прагнула запобігти продовженню війни з Німеччиною та Австро-Угорщиною і розчленування ними України.
Росія, підписавши мир з країнами Четверного союзу, змушена була визнати незалежність УНР. Український більшовицький уряд було розпущено, перше встановлення радянської влади в Україні зазнало поразки. Вигнані з України більшовики знайшли притулок у Росії.
Протягом лютого—квітня 1918 р. німецько-австрійські війська (450 тис. осіб) окупували всю Україну. 7 березня до Києва повернулася Центральна Рада. У ряді звернень до громадян України вона пояснила мету приходу німецько-австрійських військ як безкорисливу дружню допомогу і заявила про незмінність своєї політики, проголошеної III і IV Універсалами.
Сподівання Центральної Ради на допомогу з боку Німеччини і Австро-Угорщини та їх невтручання у внутрішні справи УНР виявилися ілюзорними. В Україні було встановлено жорстокий окупаційний режим. Були запроваджені військові польові суди, які здійснювали судочинства і розстріли мирного населення, в інтересах поміщиків головнокомандуючий німецькими військами видав наказ про повний засів земельних площ: селяни не мали права брати більше поміщицької землі, ніж могли засіяти, і перешкоджати в засіві поміщикам.
Центральна Рада втрачала реальну владу в Україні, втрачала авторитет серед населення, скомпрометувавши себе співробітництвом з окупаційним режимом і безпорадністю в здійсненні соціально-економічних перетворень. В опозицію до Центральної Ради стали підприємці, поміщики, заможні селяни, вимагаючи скасування земельного закону і відновлення приватної власності. 29 квітня 1918 р. у Києві відбувся з’їзд Союзу землевласників, який проголосив гетьманом усієї України ПавлаСкоропадського. У цей же день окупаційна влада розігнала Центральну Раду і визнала владу гетьмана. В Україні відбувся державний переворот.
Мотиви окупаційної влади, яка сприяла перевороту, цілком очевидні: утративши контроль на місцях, Центральна Рада не могла забезпечити союзникам обіцяних поставок сировини і продовольства. До того ж, Німеччину і Австро-Угорщину не задовольняв соціал-демократичний склад Центральної Ради.
29 квітня 1918 р. Центральна Рада схвалила текст Основного Закону — Конституції Української Народної Республіки («Статут про державний устрій, права і вільності УНР»). Цей документ фактично був першою Конституцією в сучасному розумінні цього слова в історії України. Конституція містила чимало положень, які відповідають сучасним демократичним нормам. Це, зокрема, виключно судовий порядок позбавлення громадянства, визнання прав національних меншин, свобода пересування, можливість вільного виходу з громадянства УНР. Окремі норми Конституції навіть випереджали час, наприклад скасовувалася смертна кара. Передбачався судовий порядок одержання згоди на арешт, обшук. У Конституції закріплювалися загальновизнані сьогодні принципи поділу влади, загального і рівного виборчого права, розроблено широкий спектр прав громадянина. Документ мав демократичне спрямування, але державний переворот, що відбувся тоді, завадив його впровадженню. 
НазадЗмістВперед

 

 
© www.SchoolLib.com.ua