Головна

Шкільна бібліотека

Перелік предметів

Англійська мова
Біологія
Географія
Економіка
Інформатика
Історія
Математика
Німецька мова
ОБЖ
Політологія
Право
Природознавство
Психологія і педагогіка
Російська мова
Соціологія
Фізика
Філософія
Французька мова
Українська мова
Хімія

Підручники в PDF


 

Історія України
Новітня історія України (1914—1939 рр.)

Українська революція (1917—1920 рр.)

Початок Української революції, утворення Центральної Ради

Перша світова війна призвела до загострення соціальних, політичних і національних суперечностей у Російській імперії. В Україні активізувався національно-визвольний рух проти самодержавства, який ставив собі за мету завоювання політичних прав. 27 лютого 1917 р. перемога Лютневої революції в Петрограді призвела до падіння самодержавства, незабаром цар Микола II зрікся престолу. Тимчасовий уряд очолив князь Георгій Львов. В Україні самодержавний режим також було ліквідовано, а замість старих органів влади утворено губернські, міські й повітові правління. У містах і селах було утворено паралельні органи влади — Ради робітничих і солдатських та Ради селянських депутатів. Національні політичні сили були роздроблені, тому необхідно було створити український керівний центр. Так в Україні виник альтернативний центр влади — Українська Центральна Рада (УЦР). Вона була створена 3—4 березня 1917 р. в Києві на зборах представників Товариства українських поступовців (ТУП) і українських соціал-демократів. УЦР стала представницьким органом українських демократичних сил і очолила національно-демократичну революцію в Україні. Керівником УЦР став Михайло Грушевський — відомий український історик і політик. Видатними діячами УЦР стали також Д. Антонович, С. Веселовський, Д. Дорошенко, В. Коваль, Ф. Крижанівський.
Партійний склад УЦР був різноманітний, її членами стали представники ТУП, який згодом було перейменовано у Союз українських автономістів-федералістів, Української соціал-демократичної робітничої партії, Української партії соціалістів-революціонерів, Української народної партії. Крім партій до складу УЦР увійшли представники громадських організацій.
Основні напрямки політичної програми УЦР
• Боротьба за національно-територіальну автономію у складі дев’яти українських губерній та етнічних земель.
• Підготовка до виборів в Установчі збори з метою розв’язання питання про автономію України в складі Російської республіки.
• Співпраця з Тимчасовим урядом.
• Надання національним меншинам рівних політичних прав.
Однак в УЦР не було єдиної думки щодо майбутнього статусу України. Самостійники на чолі з М. Міхновським виступали за негайне проголошення незалежності. Автономісти (М. Грушевський, В. Винниченко) бачили Україну автономною республікою у федеративному союзі з Росією.
Створення УЦР стало видатною подією в національно-демократичній революції 1917—1920 рр. УЦР виступила організатором і лідером національно-визвольного руху, що охопив широкі верстви населення, діячі УЦР почали привселюдно й відкрито говорити про інтереси нації від її імені.
Маніфестаційна комісія Центральної Ради на чолі з Дмитром Антоновичем організовувала величаві маніфестації. Так, 29 березня 1917 р. на «Святі революції», яке проводила київська міська влада на підтримку Тимчасового уряду і нового демократичного ладу в Росії, уперше вулицями міста пройшла українська депутація з національними блакитно-жовтими прапорами під супровід українських маршів.
1 квітня УЦР провела свою маніфестацію, що стала першою українською маніфестацією в новітній історії України. У поході брали участь понад 100 тис. осіб, у тому числі 30 тис. озброєного війська. Маніфестація проходила під гаслами: «Вільна Україна — вільній Росії», «Автономію — Україні!», «Хай живе Федеративна республіка!». Центральна Рада випустила перший інформаційний листок — «Вісті з Центральної Ради».
На народному вічі на Софіївському майдані було прийнято резолюцію про підтримку Тимчасового уряду, необхідність вимагати від нього декларації про автономію України, домагатися скликання Установчих зборів та Українського національного конгресу.
19—21 квітня 1917 р. в Києві в приміщенні Купецького зібрання проходила робота Всеукраїнського національного конгресу, у якому брали участь понад 900 делегатів від політичних партій і різних політичних організацій — селянських, військових, робітничих, економічних, культурних. Головою з’їзду було обрано М. Грушевського. Серед них були представники не тільки Наддніпрянської України, а й Кубані, Галичини та всіх воєнних організацій, близько 600 гостей від українських установ Києва.
Конгрес ще раз підтвердив вимогу надання Україні національно-територіальної автономії і перебудови Російської держави на федеративну демократичну республіку. 21 квітня відбулися вибори нового складу Центральної Ради. Таємним голосуванням головою Центральної Ради знову було обрано М. Грушевського. Тоді ж було обрано його заступників — В. Винниченка й С. Єфремова, виконавчий орган — Комітет, або Малу Раду. УЦР перетворилася на представницький (з елементами парламентаризму) орган українського народу (рис. 4, с. 746).
Важливою подією цього етапу Української революції була робота в Києві 18 травня 1917 р. І Українського військового з’їзду, у якому брали участь 700 делегатів. Вони підтримали вимоги Центральної Ради щодо автономії України, обрали Військовий генеральний комітет із 18 осіб на чолі із Симоном Петлюрою, а також зажадали повернення козацьких клейнодів з музеїв Петрограда та Москви, відкриття українських військових шкіл, підготовки українських військових статутів та підручників. У травні 1917 р. близько 3 тис. солдатів самочинно створили Український полк імені Б. Хмельницького. Із сільських жителів кількох губерній було сформовано підрозділи Вільного козацтва. У жовтні 1917 р. у них налічувалося 60 тис. козаків. Почесним отаманом Вільного козацтва було обрано командира 1-го Українського корпусу генерала Павла Скоропадського. Він хотів надати в розпорядження Центральної Ради свій українізований полк із 40 тис. бійців, але М. Грушевський і В. Винниченко заперечували необхідність мати регулярну армію.

Рис. 4. Трансформація Української Центральної Ради
Відчувши широку підтримку громадськості, зокрема з боку військових, Центральна Рада розпочала упорядкування відносин з Тимчасовим урядом. Протягом травня-червня 1917 р. у Петрограді проходили переговори між делегацією Центральної Ради, Тимчасовим урядом і Петроградською Радою робітничих і солдатських депутатів. Українська делегація подала Декларацію Української Центральної Ради з вимогами автономії для України.
Остаточному рішенню Тимчасового уряду з українського питання передував візит О. Керенського до Києва та його зустріч з М. Грушевським, але успіху цей візит не мав. На початку червня 1917 р. Тимчасовий уряд визначився з відповіддю. Вимоги Центральної Ради було відхилено. Тимчасовий уряд не визнав Центральну Раду як виразника волі українського народу.
У цій ситуації було вирішено вдатися до самостійного декларування автономії в Універсалі — документі-зверненні до українського народу. За часи діяльності Центральної Ради нею було видано чотири Універсали (табл. 14).
Таблиця 14
Універсали Центральної Ради
І Універсал,
23 (10) червня
1917 р.
• Проголошення національно-територіальної автономії України у складі Російської федерації
• Вищим органом влади в Україні проголошувалася Центральна рада
• Україна брала на себе право скликати Всеукраїнські Установчі збори для прийняття законів
• Сподівання, що Всеросійські Установчі збори ухвалять рішення про надання Україні автономії, що національні меншини підтримають боротьбу за автономію
• Утворення 15 (28) червня 1917 р. українського уряду — Генерального Секретаріату, який очолив В. Винниченко. Уряд складався з восьми генеральних секретарств і генерального писаря. Генеральним писарем став П. Христюк, секретарем військових справ — С. Петлюра, секретарем міжнаціональних справ — С. Єфремов, секретарем внутрішніх справ — В. Винниченко; інші секретарства очолили X. Барановський, Б. Мартос, В. Садовський, М. Стасюк, І. Стешенко (за партійною приналежністю уряд був переважно соціал-демократичним)
• Звіт делегації Тимчасового уряду після повернення з переговорів у Києві про готовність визнати автономію України спровокував гострі суперечки між членами уряду, чим поглибив політичну кризу в Росії
ІІ Універсал,
16 (3) липня
1917 р.
• Проголошення Центральної Ради й Генерального Секретаріату крайовими органами влади в Україні
• Запрошення увійти до складу Центральної влади представників неукраїнських народностей
• Обіцянка не відривати України від Росії
• Визнання, що автономію України мають
• Уведення до складу Центральної Ради 30 % представників національних меншин (до Генерального Секретаріату — п’ять осіб) перетворило Центральну Раду з національного на територіальний демократичний представницький орган
• Поглиблення кризи Тимчасового уряду, оскільки деякі його представники все одно вважали занадто значною поступкою Україні визнання за нею права на автономію
• Надходження в Україну 17 (4) серпня 1917 р. «Тимчасової інструкції для Генерального Секретаріату Тимчасового уряду в Україні», у якій, в обхід досягнутих домовленостей, значно
встановити Всеросійські Установчі збори
обмежувалися права України: Генеральний Секретаріат проголошувався органом Тимчасового уряду, повноваження Генерального Секретаріату поширювалися лише на п’ять із дев’яти українських губерній, кількість членів Генерального секретаріату зменшувалася до дев’яти осіб
ІІІ Універсал,
20 (7) листопада 1917 р.
• Проголошення утворення на теренах України Української народної республіки (УНР) у складі Російської федеративної республіки
• Скасування поміщицького землеволодіння і передача земель селянам без викупу
• Установлення 8-годинного робочого дня та державного контролю над виробництвом
• Забезпечення народу прав і свобод: слова зборів, страйків, рівноправності мов
• Скликання 9 січня 1918 р. Українських Установчих зборів
• Амністія засуджених за політичні виступи
• Скасування смертної кари
• Утрата Центральною Радою сприятливого історичного моменту для проголошення й виборення повної незалежності України
• Загострення протистояння між Центральною Радою та Раднаркомом Росії: 4 грудня 1917 р. Раднарком надіслав Центральній Раді ультиматум, у якому більшовицький уряд заявив, що визнає УНР та її право відокремитись від Росії, але не вважає Центральну Раду повноважним представником українського народу, звинуватив Центральну Раду в дезорганізації фронту, роззброєнні більшовицьких частин в Україні, змові проти проголошеної радянської влади й вимагав припинити протидію радянським силам, фактично Україні була нав’язана громадянська війна
IV Універсал,
22 (9) січня 1918 р. (проголошено в ніч на 12 (25) січня)
• Проголошення УНР незалежною державою• Початок наступу більшовицьких військ на Київ, окупація частини українських територій більшовиками, червоний терор

НазадЗмістВперед

 

 
© www.SchoolLib.com.ua