Головна

Шкільна бібліотека

Перелік предметів

Англійська мова
Біологія
Географія
Економіка
Інформатика
Історія
Математика
Німецька мова
ОБЖ
Політологія
Право
Природознавство
Психологія і педагогіка
Російська мова
Соціологія
Фізика
Філософія
Французька мова
Українська мова
Хімія

Підручники в PDF


 

Історія України
Українські землі під владою Речі Посполитої (друга половина XVI — перша половина XVIII ст.)

Українські землі під владою Речі Посполитої у другій половині XVI — першій половині XVIII ст.

Запорозька Січ — козацька республіка

Зародком нової української державності — козацької — стала Запорозька Січ. Її демократичний характер пояснюється тим, що Запорозьку Січ створив сам народ для подолання загрози знищення; козакам були потрібні злагода й порозуміння.
Козацька Січ мала надійні укріплення. Її оточували глибокі рови і високі земляні вали з гарматами, вежами з бійницями, де постійно чергували озброєні козаки.
Запорозькій Січі були притаманні ознаки республіки: власна територія, система виборних органів влади, правові звичаї, військо. Вищим законодавчим, адміністративним та судовим органом Січі була Січова Рада. Її рішення вважалися думкою всього війська і були обов’язковими для виконання. Рада розглядала найважливіші питання внутрішньої політики: проводила розподіл земель, угідь та рибних ловищ, судила за тяжкі злочини. Загальна (військова) рада проходила на Січі 2—3 рази на рік (1 січня, після Великодня, 1 жовтня). На Радах обирали козацький уряд (схема 2, с. 696).
Широка демократія Запорозької Січі дає історикам підстави вважати її християнською козацькою республікою.
Хоча в руках козацької старшини були зосереджені влада й багатство, у Запорозькій Січі не було кріпацтва. Існувала формальна рівність між козаками, які могли користуватися землею, угіддями, брати участь у загальновійськових радах, обирати старшину.
В адміністративно-територіальному відношенні Запорозька Січ поділялася на паланки (округи) на чолі з полковниками. Умови прийому до Січі передбачали вірність православ’ю, уміння володіти зброєю, дотримання традицій товариства, відсутність родини. Жінок у Січ не допускали. Одружені козаки жили в прикордонних із Січчю районах — зимівниках. Символом влади військової старшини були прапор, булава, печатка, бунчук, литаври, пірнач. Усі разом вони складали клейноди, тобто військові відзнаки та символи влади. До прапора козаки ставилися як до святині. Козацький стяг був червоного (малинового) кольору, на одному боці якого було зображено Святого Архангела Михаїла (білим кольором), на іншому — хрест. Символом влади була військова печатка з гербом Січі — козак з рушницею на плечі, із шаблею та списом, устромленим у землю.
Запорозька Січ посіла гідне місце в історії України XVII—XVIII ст. «Славне Запорожжя» стало місцем, де селяни та бідні городяни знаходили притулок від феодального та національного гніту. Січ залишалася оплотом волелюбності українців, звідси розходилися хвилі народних повстань проти панування шляхетської Польщі, проти ненависного кріпацтва. Запорозька Січ була політичним центром українського народу. Її місце в суспільно-політичному житті України було ключовим, що давало підставу називати українців «нацією козаків», а Січ — за демократичні порядки — козацькою республікою.
Схема 2
Уряд Запорозької Січі
Гетьман або кошовий отаман
• Затверджував судові вироки
• Очолював дипломатичні переговори
• Мав вищу військово-адміністративну владу
Військовий суддя
• Вершив вищий суд
• Виконував обов’язки отамана за його відсутністю
Писар
• Очолював канцелярію
• Складав і підписував документи
Осавул
• Організовував охорону Січі
• Підтримував дисципліну й порядок у війську
Обозний, пушкар
• Очолювали артилерію
• Керували побудовою табору в поході
• Займалися обліком і комплектуванням війська

Образ запорозького козака став символом захисника Батьківщини. Козацтво захищало українські землі від руйнівних набігів турецько-татарських загарбників, повернуло до життя спустошені татарськими ордами південноукраїнські землі. Запорозькі козаки піднялися у військовій справі до рівня кращих європейських армій XVII—XVIII ст. Козаки удосконалили сторожову та розвідувальну службу. Запорозька Січ (Кіш) мала цілу низку ключових ознак державності у вигляді демократичної республіки. Вона залишила помітний слід у процесі створення української держави.
Уряд Речі Посполитої прагнув поставити козаків під свій контроль і використовувати їхнє військо для захисту власних володінь від татар і турків, для протистояння з іншими державами (Московським царством). Із цією метою 1572 р. польський король прийняв на військову службу 300 козаків. Їх було внесено до спеціального списку — реєстру, тому вони отримали назву реєстрових козаків. У подальшому чисельність реєстру змінювалася, наприкінці XVI ст. він складав три тисячі. Реєстрові козаки користувалися привілеями: отримували за службу гроші, землі, звільнялися від податків і повинностей, мали самоуправління. Вони також повинні були контролювати нереєстрових козаків, придушувати антипольські повстання.
Визвольний рух в Україні в XVI — першій половині xvii ст. Козацько-селянські повстання
Посилення Польщею соціального, національного та релігійного гніту, зміцнення українських сил призвело до активізації в Україні антифеодального і визвольного руху, головною рушійною силою якого стало селянство та козацтво.
Від першої половини XVI ст. в Західній Україні (Галичина, Закарпаття, Буковина) набуває поширення рух опришків — народних месників (уперше згадуються 1529 р.).
Наприкінці XVI ст. надзвичайно широкого розмаху набули два козацько-селянських повстання: повстання 1591—1593 pр. під проводом гетьмана реєстрових козаків Кшиштофа Косинського (охопило Київщину, Брацлавщину, Поділля, Волинь) та повстання 1594—1596 pр. під проводом сотника надвірних козаків князя К. Острозького — Северина Наливайка (охопило майже вci yкpaїнськi землі). Повстання Наливайка поставило під загрозу існування польської влади в Україні.
Северин Наливайко виношував проект створення незалежного від Речі Посполитої українського князівства. У своєму листі до польського короля Сиґізмунда III він висунув власний проект улаштування козацтва, що передбачав передачу йому земель між Південним Бугом і Дністром, південніше Брацлава. При цьому територія від Дніпра до Дністра опинялася під єдиною козацькою юрисдикцією. Але ці плани не були реалізовані: їх автор після жорстоких тортур був четвертований. Масштаб повстання викликав серйозне занепокоєння правлячих кіл Речі Посполитої. Придушивши повстання, польський сейм 1597 р. проголосив козаків ворогами держави і прийняв рішення «винищити їx до останку». Але рішення залишилося на папepi — Польщі вже було не під силу здійснити його. До того ж, на початку XVII ст. Польща вступила в період безперервних війн з Москвою та Туреччиною і потребувала допомоги козаків.
Таблиця 10
Діяльність гетьмана П. Конашевича-Сагайдачного
ПолітичнаПросвітницькаВійськова
• Козацьке військо було перетворено на регулярне військове формування, суттєво збільшено кількісний склад козацького флоту
• У гетьманській діяльності керувався прагматизмом, шляхом переговорів та компромісів з польським урядом намагався обстоювати інтереси українського народу
• Організовані П. Конашевичем-Сагайдачним успішні воєнні походи проти турок і татар привернули увагу до козаків в Європі
• 1916 р. приєднався до «Ліги міліції християнства», мета якої — боротьба з Османською імперією
• 1620 р. надіслав посольство до московського царя із проханням прийняти козаків на службу
• Разом із Військом Запорозьким вступив до Київського братства, забезпечивши його захист і підтримку
• За сприяння П. Конашевича-Сагайдачного в Києві утворився культурний осередок, до якого належали І. Борецький, Є. Плетенецький, К. Сакович, М. Смотрицький та ін.
• У зверненнях до польського уряду вимагав офіційного визнання православної церкви та надання їй прав і привілеїв
• За його вирішальної участі було відновлено православну ієрархію у Речі Посполитій
• Великі суми грошей заповів школам Львівського і Київського братств
• Як полководець відзначався схильністю до активних наступальних дій і широкого використання фактора раптовості
• Уславився вдалими морськими і сухопутними походами на володіння Османської імперії і Кримське ханство
• 1618 р. разом з великим козацьким військом брав участь у поході королевича Владислава на Москву
• У битві під Хотином (1621 р.) очолював 40-тисячну козацьку армію, яка, приєднавшись до польських військ, відіграла вирішальну роль у розгромі турків

Багато зусиль для мирного розвитку стосунків з Польщею доклав Петро Конашевич-Сагайдачний, який гетьманував у 1616—1622 рр. Родом він був із дрібної української шляхти села Кульчиць під Самбором на Львівщині. Навчався в Острозі, 1616 р. прибув на Запорозьку Січ. Очолювані ним козаки здійснили кілька успішних походів проти татар і турків (1607, 1608, 1614, 1615, 1616 рр.). Справжнє визнання Конашевич-Сагайдачний здобув після походу 1616 р. на Кафу (Феодосія), захопивши її і визволивши з неволі полонених (табл. 10, с. 697).
У битві під Хотином П. Конашевича-Сагайдачного було важко поранено і 1622 р. він помер у Києві.
Після смерті Сагайдачного козаки відмовилися від політики компромісів із Польщею. Посилення тиску з боку польського уряду (заборона нереєстрового козацтва, будівництво для контролю над козаками фортеці Кодак на Дніпрі) викликало нову хвилю козацько-селянських повстань. Найбільш відомі з них — повстання 1630 р. під проводом гетьмана Tapaca Федоровича (Трясили), повстання 1635 р. під проводом гетьмана Івана Сулими і повстання 1637—1638 рр. під проводом гетьманів Павла Бута (Павлюка) і Якова Острянина.
Придушивши повстання, Польща вжила жорстокі заходи проти козаків. 1638 р. польський сейм ухвалив «Ординацію Війська Запорозького реєстрового», спрямовану на ліквідацію привілеїв козацтва. Проти українців здійснювалася політика жорстокого терору. У документі йшлося про потребу застосувати проти повстанців військову силу. Козаки позбавлялися права обирати старшин, заборонялося також козацьке судочинство. Реєстрове військо обмежувалося шістьма тисячами осіб. Без дозволу урядового комісара під загрозою смерті ніхто не мав права йти на Запорожжя. Козакам не дозволялося селитися в містах, крім прикордонних — Черкас, Чигирина і Корсуня. Два полки реєстровців, по черзі змінюючись, мали постійно перебувати на Запорожжі.
Значення козацьких повстань 20—30-х рр. XVIIст.
• Відстоювання українським козацтвом своїх станових прав і привілеїв уперше набуло форми національно-визвольної боротьби.
• Висунуті козаками гасла захисту православ’я, звільнення від кріпацтва і польського панування об’єднали представників різних станів українського суспільства — селян, міщан, православне духовенство.
• Козацтво на практиці довело свою здатність до виконання ролі провідника українського національно-визвольного руху.
• Повстання започаткувало новий етап в історії визвольного руху України.
• Попри поразки повстань ідея національного визволення і необхідність боротьби за нього набула поширення в Україні. 
НазадЗмістВперед

 

 
© www.SchoolLib.com.ua