Головна

Шкільна бібліотека

Перелік предметів

Англійська мова
Біологія
Географія
Економіка
Інформатика
Історія
Математика
Німецька мова
ОБЖ
Політологія
Право
Природознавство
Психологія і педагогіка
Російська мова
Соціологія
Фізика
Філософія
Французька мова
Українська мова
Хімія

Підручники в PDF


 

Географія
Економічна і соціальна географія світу

Регіональна географія

Країни Африки


Рис. 58. Африка
На території Африки нараховується 53 суверенні держави (50 республік і 3 монархії), більшість із них до середини ХХ ст. були колоніями (рис. 58). Європейська колонізація розпочалась у цьому регіоні з ХVІ ст. До початку Першої світової війни майже 90 % території перебувало в руках європейців (найбільші колонії мали Велика Британія і Франція; великі володіння були в Німеччини, Португалії, Іспанії, Бельґії та Італії). Однак на кінець ХХ ст. на африканському континенті практично не залишилось колоній. Винятком є Західна Сахара (Марокко). Нещодавно на карті Африки з’явилася нова країна — Еритрея, у минулому провінція Ефіопії. Острів Святої Єлени перебуває у володінні Великої Британії, а Реюньйон — Франції.
Особливості населення країн Африки
Кількість населення країн Африки сягає понад 820 млн осіб. Наприкінці ХХ ст. населення континенту стало швидко зростати, і темпи його приросту виявилися одними з найвищих у світі — 3 % на рік. За прогнозами за кілька років кількість населення Африки може досягти 900 млн осіб. Найбільші за кількістю населення країни: Ніґерія (126,6 млн осіб), Єгипет (69,5 млн осіб), Ефіопія (65,8 млн осіб), ДРК (51,9 млн осіб), Південна Африка (43,5 млн осіб).
Сучасна демографічна ситуація в країнах Африки дуже суперечлива. Показники народжуваності та природного приросту населення високі. У різних країнах населення зростає нерівномірно, характеристики статево-вікової структури з економічної точки зору залишаються несприятливими: недостатня кількість працездатного населення, висока частка дітей та молоді, мала тривалість життя (для чоловіків — 49, для жінок — 52 роки).
На думку деяких учених, швидке зростання й велика кількість населення є головною, якщо не єдиною, причиною відсталості, бідності та хронічного недоїдання населення.
В Африці проживає переважно сільське населення, у середньому воно складає 59 %, а в окремих країнах — до 90 %. Рівень урбанізації найнижчий серед материків. Понад 50 % міських жителів мешкають лише в Алжирі, Південній Африці, Тунісі, Лівії, Єгипті, Конґо, Марокко та в деяких невеликих країнах. Відбувається швидке зростання населення великих міст, особливо столичних, що в ряді країн призвело до необхідності заснування нових столиць (наприклад, у Ніґерії Абуджи замість Лаґоса); якщо в 1950 р. було лише одне місто з населенням понад 1 млн осіб, то зараз їх кілька десятків.
Середня густота населення — 25 осіб/км2, але майже в половині держав вона є нижчою. Найбільша густота — понад 1000 осіб/км2 у долині Нілу. У країнах, частина площі яких зайнята пустелею Сахарою або вологими екваторіальними лісами, є багато безлюдних районів. Густо населені узбережжя, де зосереджені великі міста, торгівля, промислові підприємства та місця видобутку корисних копалин.
Останніми роками в Африці посилилися внутрішні та зовнішні міграції населення, пов’язані з нерівномірністю соціально-економічного розвитку окремих країн. Регіон загалом добре забезпечений трудовими ресурсами й відчуває труднощі у працевлаштуванні частини економічно активного населення. Це пов’язано з низькою кваліфікацією або її повною відсутністю у значної частини населення.
Особливості територіальної та галузевої структури господарства країн Африки
Більшість країн Африки належать до країн, що розвиваються. Єдина економічно розвинена держава — Південна Африка.
В економіці більшості африканських країн збереглося чимало рис, характерних для колоніального періоду. Найважливіша з них — техніко-економічна та соціально-економічна відсталість. Лише у 15 країнах континенту ВВП перевищує 2000 доларів на душу населення. Характерними є багатоукладність економіки, іноземне підприємництво.
Типовим для африканських держав є низький рівень національного доходу, розмежування в сільському господарстві товарно-експортного виробництва й натурального та дрібнотоварного господарства, поширення монокультури, переважний розвиток гірничовидобувної галузі. Зовнішня торгівля у більшості країн зберігає мінерально- та аграрно-сировинну спеціалізацію експорту.
Для більшості країн характерна наявність «брудних» виробництв, а також паливна та комунікаційна проблеми.
Провідною галуззю країн є сільське господарство, а в ньому головне — рослинництво. Основні зернові культури — просо, сорго, кукурудза, рис, пшениця та ячмінь; коренеплоди — маніок, батат, ямс; плодові — банани, фінікова пальма, маслини. Часто вирощують одну основну культуру, що цілком домінує в тій чи іншій країні (Гана — какао-боби, Сенеґал — арахіс, Ефіопія — кава).
Африка — світовий постачальник багатьох видів тропічної рослинної сировини: какао, кави, арахісу, пальмової олії, прянощів. Але галузь характеризується низькими темпами та екстенсивними методами виробництва.
Тваринництво слабо розвинуте, має екстенсивний характер, невисоку продуктивність.
У промисловості найрозвиненіші галузі — гірничовидобувна і гірничометалургійна. У виробництві міді значне місце посідає Замбія. Добувають руди дорогоцінних металів, збагачують і виробляють цинк, свинець, кобальт, золото, срібло, уран.
Провідні галузі обробної промисловості — легка і харчова — використовують місцеву сировину. Останнім часом з’явилися підприємства машинобудування, хімічної промисловості, чорної металургії, будматеріалів.
У цілому обробна промисловість розвинута слабко й розміщена дуже нерівномірно. Велику частину продукції галузі виробляють Південна Африка, Єгипет, Марокко, Алжир, Ніґерія, Туніс. Майже 25 % краї Африки не мають сучасних підприємств обробної промисловості.
Істотними особливостями розміщення господарства багатьох країн є зосередження економічної діяльності в кількох центрах і значний розрив у рівнях заселення, освоєння та економічного розвитку окремих територій. Порівняно більш економічно розвиненими є території, прилеглі до столиць або портів, через які транспортують сировину і де частково її переробляють. Значні промислові та економічні центри виникли в районах видобутку мінеральної сировини (центри «мідного поясу» у Замбії; центри, пов’язані з нафто- і газопромислами Алжиру і Лівії). 
НазадЗмістВперед

 

 
© www.SchoolLib.com.ua