Головна

Шкільна бібліотека

Перелік предметів

Англійська мова
Біологія
Географія
Економіка
Інформатика
Історія
Математика
Німецька мова
ОБЖ
Політологія
Право
Природознавство
Психологія і педагогіка
Російська мова
Соціологія
Фізика
Філософія
Французька мова
Українська мова
Хімія

Підручники в PDF


 

Географія
Загальна географія

Материки

Південна Америка

Географічне положення
Південна Америка — четвертий за розмірами материк Землі. Її площа — 18,2 млн км2. Материк цілком лежіть у Західній півкулі й майже повністю — у Південній. Умовною межею материка з Північною Америкою є Панамський канал.
Північна точка — м. Ґаллінас, південна — м. Фроуерд. Найбільшу ширину (понад 5000 км) Південна Америка має за 5° пд. ш. Західна точка — м. Паріньяс, східна — м. Кабу-Бранку.

Рис. 23. Південна Америка
З півночі і сходу материк омивається Атлантичним океаном, із заходу — Тихим (рис 23). Береги слабко порізані, лише на південному заході — вузькі затоки-фіорди, а на сході — затоки в гирлах річок. Зі сходу береги омиваються теплими Бразильською та Ґвіанською течіями, із південного сходу — холодною Фолклендською, із заходу — холодною Перуанською течіями.
Обриси материка Південна Америка нагадують гроно винограду, що висить на черешку Панамського перешийка.
Особливості рельєфу
За особливостями рельєфу Південну Америку можна поділити на дві частини: східну і західну. Східна частина — рівнинна; тут представлені низовини, височини та плоскогір’я, не має різких коливань висот. Це пов’язано з тим, що територія лежить на давній Південноамериканській платформі.
Височини та низовини займають на материку приблизно однакову площу. На щитах — виступах кристалічного фундаменту платформи — розташовані Бразильське і Ґвіанське плоскогір’я, рельєф яких є досить різноманітним. Розломи земної кори розбили їх на окремі масиви. Бразильське плоскогір’я (2890 м) трохи нижче за Ґвіанське (3014 м). Перше розташоване на сході Південної Америки, друге — на півночі материка. У прогинах давньої платформи лежать низовини — Амазонська й Оринокська (на півночі), Ла-Платська (на півдні). Це плоскі, часто заболочені території заввишки 100—200 м.
Західна частина материка представлена гірською системою Анд. Це найдовша гірська система планети. Середня висота — від 2000 до 4000 м, максимальна — гора Аконкаґуа — 6960 м. Анди розташовані на заході Південної Америки, вони тягнуться паралельними хребтами вздовж тихоокеанського узбережжя. Рельєф західної частини материка — результат взаємодії кількох літосферних плит, на межах яких відбуваються горотворні рухи. Формування Анд триває й дотепер.
Особливості клімату
Клімат Південної Америки теплий, але не такий жаркий, як в Африці. Середні місячні температури на більшій частині материка коливаються від +20 °С до +28 °С; лише на півдні, у помірному кліматичному поясі, вони складають +2...+4 °С. Сезонні коливання температури невеликі, усього 4—8 °С.
Південна Америка — найвологіший материк Землі. Це пов’язано з особливостями атмосферної циркуляції. Головна роль належить пасатній циркуляції. Унаслідок дії пасатів східне узбережжя Південної Америки одержує в середньому 2000—3000 мм опадів на рік. На півдні материка панують західні вітри, які приносять вологе повітря з Тихого океану. Часті опади випадають на узбережжі та навітряних схилах Анд.
Теплі Ґвіанська і Бразильська течії додатково насичують повітряні маси вологою та підвищують температуру повітря взимку на 3 °С, а холодна Перуанська течія, що омиває західні береги Південної Америки, формує дуже сухі повітряні маси й охолоджує температуру повітря в екваторіальній зоні на 4 °С у порівнянні із середніми температурами, характерними для цих широт.
Важливим кліматотворним чинником на материку є рельєф. Повітря, рухаючись з Атлантичного океану, вільно проникає на захід аж до підніжжя Анд через рівнинний рельєф. На заході Анди перешкоджають руху повітряних мас з Тихого океану, тому його вплив на клімат материка обмежується смугою узбережжя і західних схилів гір.
Екваторіальний пояс займає майже всю Амазонську низовину й Тихоокеанське узбережжя на північ від екватора. Для нього характерні рясні опади (1500—2000 мм на рік) і висока температура (+24...+28 °С) протягом року.
Субекваторіальний пояс розташований у північній частині материка (північний субекваторіальний) і у південній частині Амазонської низовини (південний субекваторіальний). Визначальною рисою клімату цього поясу є сезонність у випаданні опадів: літо — сезон дощів, зима — суха.
Тропічний пояс розташований у південній частині материка і внаслідок особливостей пасатної циркуляції та рельєфу складається з кількох кліматичних областей з різними типами клімату. На сході Бразильського плоскогір’я сформувався тропічний вологий клімат, у внутрішній частині — перемінно-вологий з дощами влітку, а на західному узбережжі — тропічний пустельний клімат.
У субтропічному поясі типи клімату змінюються зі сходу на захід. На сході клімат рівномірно вологий, у внутрішніх районах — сухий континентальний, на узбережжі Тихого океану — середземноморський.
Помірний пояс займає крайній південь материка. Тут чітко виражені чотири пори року, і клімат формується під впливом західних вітрів. У помірному поясі два типи клімату — помірний морський і помірний континентальний, які відрізняються кількістю опадів і амплітудою річних температур.
Для Анд характерна кліматична поясність, тобто зміна кліматичних умов з висотою, і тут формується клімат високогір’я.
Внутрішні води
Південна Америка має густо розгалужену річкову мережу, що зумовлено особливостями рельєфу та клімату материка. Ці особливості сприяють формуванню великих річкових систем, зокрема найповноводнішої річки світу — Амазонки. Узагалі на долю Південної Америки припадає 20 % світового стоку річок, а за середнім стоком материк посідає перше місце.
Головна річка Південної Америки — Амазонка з численними притоками. Інші великі річки — Оріноко, Парана, Уруґвай. Річки Південної Америки багаті на запаси гідроенергії, що складають 16 % світових. У пониззях річки материка судноплавні.
Площа басейну Амазонки 7 млн км2; довжина — близько 6500 км, ширина основного річища у середній течії — 5 км, у нижній — до 20 км, у гирлі — до 80 км; глибина коливається в межах 70—100 м; рівень води під час повені підвищується на 6—20 м. Річка приймає 500 приток, із яких 15 (за іншими даними 17) великих.
Довжина Оріноко 2730 км, з яких 1500 км — судноплавні. Режим живлення сезонний. На одній із приток Оріноко розташований уславлений водоспад Анхель, висота якого дорівнює 1054 м. У період дощів річка судноплавна: її ширина сягає 1—3 км, глибина 10—20 м. Дельта Оріноко має площу 18 тис. км2.
Довжина річки Парана (у перекладі з мови місцевих індіанців — «мати моря») — 4700 км, вона має багато порогів, 275 водоспадів. Живлення дощове.
Великих озер у Південній Америці мало, але серед них є дуже своєрідні. Наприклад, всесвітньо відоме високогірне озеро Тітікака розташоване на висоті близько 4000 м над рівнем моря. Це велике сховище прісної води (площа — 8300 км2) з усіх боків оточене горами, що пояснює його назву — «свинцева гора». Глибина озера сягає 304 м. Найбільше озеро — Маракайбо (16 300 км2) — розташоване на півночі материка.
Внутрішні води Південної Америки представлені також вічними снігами та льодовиками, що ними вкриті вершини Анд та деякі високогірні долини.
Природні зони
У Південній Америці спостерігається широтна зональність та висотна поясність. Через переважання жаркого клімату на материку розповсюджена лісова рослинність, а пустель надзвичайно мало (табл. 8).
Зона екваторіальних лісів розташована по обидва боки екватора й відрізняється багатством давніх за походженням видів рослин. Тваринний світ екваторіальних лісів також є різноманітним.
Таблиця 8
Основні природні зони Південної Америки

Зона саван розташована в субекваторіальних поясах і займає внутрішні частини Бразильського плоскогір’я й Орінокську низовину. Савани басейну Оріноко називають льянос, а савани Бразильського плоскогір’я — кампос.
Зона тропічних пустель займає невелику прибережну ділянку на західному узбережжі Південної Америки — це пустеля Атакама.
Зона напівпустель розташована в помірному поясі.
Зоні степів притаманний субтропічний клімат. Їх місцева назва — пампа (чи пампаси).
Населення, політична карта та господарство
Населення Південної Америки розміщене вкрай нерівномірно. Переважно воно зосереджене уздовж узбережжя Атлантичного океану та Карибського моря. Величезні простори Амазонії заселені рідко, а місцями зовсім безлюдні.
Расовий склад населення дуже різноманітний. Це пов’язано з історією освоєння материка європейцями. Тут проживають вихідці з Європи (переважно з Іспанії і Португалії). Багато негрів (наслідок рабовласництва). Корінне населення — індіанці — досить численне. У більшості країн материка переважає мішане в расовому відношенні населення: метиси (нащадки браків індіанців з європейцями), мулати (негрів з європейцями), самбо (індіанців з неграми).
Основні мови — португальська (Бразилія) та іспанська. Політична карта материка досить строката. Найбільші за площею держави: Бразилія, Арґентина, Перу, Колумбія, Венесуела.
Найбільш розвинені в господарському відношенні країни: Бразилія, Арґентина, Чилі, Венесуела. Тут існує потужна обробна промисловість, багатогалузеве сільське господарство з тваринництвом, вирощуванням кави (Бразилія) або зернових (Арґентина). У країнах, розташованих у районі Анд, важливе місце посідає видобувна промисловість. Для Венесуели особливо важливий видобуток нафти. 
НазадЗмістВперед

 

 
© www.SchoolLib.com.ua