Головна

Шкільна бібліотека

Перелік предметів

Англійська мова
Біологія
Географія
Економіка
Інформатика
Історія
Математика
Німецька мова
ОБЖ
Політологія
Право
Природознавство
Психологія і педагогіка
Російська мова
Соціологія
Фізика
Філософія
Французька мова
Українська мова
Хімія

Підручники в PDF


 

Географія
Загальна географія

Материки

Африка

Географічне положення
Африка — другий за розмірами материк світу (площа 29,2 млн км2, з островами — 30,3 млн км2). На заході Африку омиває Атлантичний океан, на півночі — Середземне море, на північному сході — Червоне море, на сході — Індійський океан (рис. 20). Береги розчленовані слабко; найбільша затока — Ґвінейська, найбільший півострів Сомалі.

Рис. 20. Африка
У минулому Африка відокремилася від Аравійського півострова Євразія потужним тектонічним розломом (грабеном), протяжність якого становила приблизно 2000 км, а глибина — 1000 км. Саме в цьому грабені утворилося Червоне море, береги якого поступово розширюються, бо материки повільно розходяться. Червоне море — найтепліше і найсолоніше з усіх морів. Висока солоність води пояснюється інтенсивним випаровуванням в умовах тропічного пустельного клімату.
Африка лежить у Північній і Південній півкулях і майже посередині перетинається екватором. Крайні точки — мис Рас-Енґела на півночі і мис Аґульяс на півдні — розташовані приблизно на однакових широтах.
Вважають, що слово «Африка» походить від назви берберського племені афригії, яке жило на півночі материка. Згодом назва поширилася на весь материк.
Особливості рельєфу
В Африці переважають високі рівнини — плоскогір’я і плато. Низовин мало, вони розташовані вздовж узбереж океанів і морів. Переважання високих рівнин пов’язане з тим, що в основі материка лежить давня Африкано-Аравійська платформа. Гори, що тут були в далекому минулому, зруйнувалися, утворивши вирівняні поверхні. Під впливом внутрішніх сил Землі вони були розбиті на величезні окремі блоки, що зазнавали вертикальних рухів.
На півночі й заході Африки переважають висоти до 1000 м; цю частину материка називають Низькою Африкою. У далекому минулому ця територія часто заливалася морем. На сході й півдні материка переважають висоти понад 1000 м, тому цю частину називають Високою Африкою. Ця територія в далекому минулому зазнавала грандіозних переміщень. У деяких місцях земна кора піднялася на велику висоту, утворивши високі плоскогір’я і нагір’я (Східноафриканське, Ефіопське); інші ділянки земної кори, навпаки, опустилися, утворивши грабени, що представлені в рельєфі улоговинами (Конґо, Калахарі та ін.). Унаслідок активних вертикальних рухів земної кори утворилися глибинні розломи, уздовж яких сформувалися вулкани (наприклад Кіліманджаро).
На північному заході Африки розташовані єдині молоді гори — Атлас. Вони простягнулися з південного заходу на північний схід, середня висота 2000—3000 м, найвища точка — гора Тубкаль (4165 м). У Південній Африці розташовані Драконові й Капські гори. Східні схили Драконових гір нагадують гігантські сходи, ці гори фактично є підняттям платформи. Найвища точка розташована на висоті 3482 м. Капські гори (на крайньому півдні материка) — це низькі складчасто-брилові гори герцинського віку, максимальна висота 2300 м.
Особливості клімату
Основними кліматотворними факторами будь-якої території є: кількість сонячної радіації, що надходить на земну поверхню; циркуляція повітряних мас і характер підстилаючої поверхні. Африка значно витягнута з півночі на південь, однак екватор проходить посередині материка, отже, північна і південна його частини отримують майже однакову кількість сонячної радіації. Над Африкою формуються пояси високого і низького атмосферного тиску. Повітряні маси пересуваються з поясів високого тиску в тропіках до екваторіального поясу низького тиску. Унаслідок цього руху формуються постійні вітри — пасати. Велике значення має те, звідки дмуть ці вітри. Так, у Північній півкулі вони дмуть із континентальної частини материка, тому тут буває мало опадів. У Південній півкулі пасати дмуть з Індійського океану, отже, тут випадає більше опадів.
Рельєф Африки в основному рівнинний, тому повітряні маси досить вільно переміщуються над материком. Гори (на північному сході й півдні) є природним бар’єром для проходження повітряних мас, отже більша кількість опадів буває на їх навітряних схилах.
Значний вплив на клімат Африки мають океани й океанічні течії. Теплі течії (Ґвінейська, Мозамбіцька) сприяють великій кількості опадів у прибережних районах, а холодні течії (Сомалійська, Бенґельська) — навпаки, що призвело до виникнення прибережних пустель (наприклад пустелі Наміб).
В Африці досить високі середні температури повітря. Так, улітку в північній частині материка (Сахара) середня температура становить +32 °С, максимальна сягає +58 °С. Узимку середня температура повітря +16...+24 °С. У південній частині Африки літні і зимові температурі нижчі, що пов’язано із впливом океанів і меншими розмірами цієї частини материка.
Внутрішні води
Найгустіша річкова мережа Африки — в екваторіальному і субекваторіальному кліматичних поясах. Дуже мало річок у пустелях, а великі річки, що течуть тут, починаються у вологих областях. У пустелях багато сухих річищ — ваді, які зрідка, тільки після великих дощів, заповнюються водою.
Майже всі річки Африки мають дощове живлення. Вони розливаються у сезон дощів. В екваторіальній області річки повноводні протягом усього року.
В Африці розташовані річки басейнів Атлантичного та Індійського океанів. Прорізаючи тверді кристалічні породи на плоскогір’ях, річки утворюють численні пороги й водоспади. Близько 1/3 території материка не має стоку в океан, тобто належить до басейнів внутрішнього стоку.
Річки басейну Атлантичного океану:
• Ніл — найдовша річка у світі (6671 км);
• Конґо — найбільш повноводна і друга за довжиною річка Африки (4320 км);
• Ніґер — третя за довжиною річка Африки (4160 км).
Найбільша річка басейну Індійського океану — Замбезі (2660 км), на ній розташований один із найбільших у світі водоспадів — Вікторія.
Озера зосереджені переважно в середній частині Африки. Серед них найбільш відомі: Танґаньїка (ширина 50—80 км, довжина 650 км, глибина 1435 м), Вікторія, Ньяса, Чад, Тана.
Особливості природних зон
Розміщення природних зон Африки перебуває у прямій залежності від кліматичних умов, тобто чітко простежується широтна зональність (табл. 7).
Таблиця 7
Розташування природних зон
Кліматичний поясПриродна зона
Екваторіальний Вологі екваторіальні ліси
Субекваторіальний Савани й рідколісся
ТропічнийПустелі й напівпустелі
Субтропічний Твердолисті вічнозелені ліси й чагарники

Виражена широтна зональність у розміщенні природних зон на території Африки зумовлена переважанням рівнинного рельєфу й нерівномірним розподілом опадів.
У північній частині материка, де рельєф більш плоский, природні зони простягаються в широтному напрямку, а у вузькій південній частині, де великим є вплив океанів, вони мають розташування, близьке до меридіонального.
У поясі екваторіального клімату, із річними сумами опадів 1500—2000 мм, ростуть вологі екваторіальні ліси, що вкривають приблизно 8 % площі материка. Вони поширені в басейні річки Конґо від екватора до 4° пн. ш. і до 5° пд. ш. Крім того, ліси займають узбережжя Ґвінейської затоки, де дельти річок заросли мангровою рослинністю. Ґрунти цих лісів червоно-жовті ферралітні, вони бідні на гумус, але багаті на сполуки феруму, алюмінію.
Ліси басейну Конґо багатоярусні. Верхній ярус утворюють гігантські фікуси, трохи нижче ростуть олійна та винна пальми, сейби, дерева кола тощо. У нижчих ярусах густо ростуть банани, папороті, ліберійські кавові дерева.
Далі на північ і південь від екватора вологі ліси розріджуються, склад їх біднішає, серед суцільного лісового покриву з’являються ділянки саван. Зміна природної зони відбувається внаслідок скорочення вологого періоду й появи сухого сезону, тривалість якого збільшується з віддаленням від екватора.
Типова савана Африки — це злакова; період дощів тут триває 7—9 місяців. На північ від екватора злакові савани доходять приблизно до 12° пн. ш. У Південній півкулі ця природна зона місцями простягається далі Південного тропіка. Тут поширені також і рідколісся, де дерева в чагарники скидають листя в суху пору року. Під злаковими саванами і рідколіссями формуються червоні й червоно-коричневі ґрунти, які багаті на гумус і тому досить родючі. Тут ростуть злаки заввишки 2—3 м (слонова трава, бородань тощо). Серед них височать окремі дерева: баобаби, акації, пальми дум, олійні пальми. У саванах поширені копитні (антилопи, зебри, жирафи, носороги, бегемоти та ін.), хижаки (леви, гепарди, гієни), великі птахи (страуси, птахи-секретарі). Усі типи саван займають 40 % поверхні материка. За кліматичними та ґрунтовими умовами савани сприятливі для тропічного землеробства.
Савани переходять у напівпустелі, які змінюються пустелями. Особливо великий простір займають пустелі в північній частині Африки. Ґрунти пустель примітивні, іноді це сипучі піски; зустрічаються засолені ґрунти.
У пустелях Південної півкулі рослинність близька до рослинності напівпустель. Після дощів з’являються ефемери, що здатні прорости й дати плоди за короткий період. У піщаних пустелях Північної півкулі зустрічається верблюжа колючка. Для кам’янистих пустель характерні лишайники, на засолених ґрунтах ростуть полини, солянки; в оазисах — фінікові пальми.
Населення, політична карта та господарство
Африку вважають «батьківщиною людства», адже на її території виявлено найдавніші кам’яні знаряддя праці, які були виготовлені приблизно 2 млн років тому. Це перше свідчення існування роду Homo — людини. Із плином часу кількість людей збільшувалась, вони розселялися — спочатку на території материка, а потім і за його межі. Вплив природного середовища та міграційні потоки зумовили формування різних етнічних груп та народів. Саме тому населення Африки різноманітне й складається з представників трьох найбільших рас: негроїдної, європеоїдної, монголоїдної. Представники негроїдної раси мешкають на більшій частині материка від південної межі Сахари до півдня материка, монголоїди — на острові Мадаґаскар та у Східній Африці, європеоїди — на півночі материка до південної межі Сахари та на півдні.
Кількість населення Африки перевищує 770 млн осіб. Народжуваність — одна з найвищих у світі; тривалість життя — найкоротша (не перевищує 50 років).
Населення Африки розміщене нерівномірно. Величезні площі пустель майже безлюдні; рідко заселена також частина екваторіальних лісів. Водночас одним із найбільш густо заселених районів Африки і всього світу (до 1000 осіб/км2) є долина Нілу — давній осередок активної діяльності людини. Підвищена густота населення притаманна також новим індустріальним центрам Південної Африки.
Велика кількість населення та низький рівень розвитку країн Африки зумовлюють наявність найгострішої проблеми континенту — голоду. На материку виробляється лише 65 % необхідної кількості продуктів харчування. Ситуація ускладнюється швидкими темпами зростання кількості населення, міждержавними та етнічними конфліктами. Головна причина екологічних проблем Африки також пов’язана з економічною відсталістю багатьох країн. Так, погіршання природних умов (наступ пустелі на савану, скорочення площ лісів тощо) зумовлене нераціональним їх використанням, бо рівень економічного розвитку не дозволяє впроваджувати сучасні ресурсозберігаючі технології. Отже, розв’язання проблем африканського континенту полягає у підвищенні рівня економічного розвитку країн, застосуванні досягнень науково-технічного прогресу.

На сучасній політичній карті материка налічується 53 незалежні держави (схема 5).
Більшість африканських країн сьогодні економічно відсталі, адже недавно майже всі вони були колоніями. До економічно розвинутих належить лише Південна Африка (43,5 млн осіб, столиця Преторія). У Північній Африці важливу роль у політичному житті відіграє Єгипет (близько 70 млн осіб, столиця Каїр). Серед інших країн виділяються Замбія (столиця Лусака), Ніґерія (Абуджа), Алжир (Алжир), Марокко (Рабат), Судан (Хартум). 
НазадЗмістВперед

 

 
© www.SchoolLib.com.ua