Головна

Шкільна бібліотека

Перелік предметів

Англійська мова
Біологія
Географія
Економіка
Інформатика
Історія
Математика
Німецька мова
ОБЖ
Політологія
Право
Природознавство
Психологія і педагогіка
Російська мова
Соціологія
Фізика
Філософія
Французька мова
Українська мова
Хімія

Підручники в PDF


 

Географія
Загальна географія

Оболонки Землі

Гідросфера

Гідросфера — це водна оболонка Землі між атмосферою і земною корою, представлена сукупністю океанів, морів і континентальних водних мас. Гідросфера вкриває 70,8 % земної поверхні. Об’єм гідросфери — 1,4 • 1018 т, із яких 98,31 % припадає на океани, моря і підземні води, 1,65 % — на материкові льоди приполярних областей і лише 0,045 % — на прісні води річок, озер і боліт. Незначна частка води перебуває в атмосфері й живих організмах. Хімічний склад гідросфери наближається до середнього складу морської води. Гідросфера перебуває у безперервній взаємодії з атмосферою, земною корою та біосферою.
Світовий океан
Чотири океани (Тихий, Атлантичний, Індійський і Північний Льодовитий) разом з морями утворюють єдину акваторію — Світовий океан. Однак океани дуже різняться між собою. У деяких місцях вони розділені лише вузькою смугою суходолу (Панамський перешийок між Атлантичним і Тихим) або мілководною протокою (Берингова між Північним Льодовитим і Тихим). Мілководні континентальні шельфи є підводним продовженням материків. Вони займають великі площі біля берегів Північної Америки, східної Азії і північної Австралії. Ложе океану має нерівну поверхню: підводні плато, гірські хребти, вулканічні гори. Підводні гори з плоскими вершинами називаються гайоти. У тропічних морях підводні гори завершуються кільцеподібними кораловими рифами, які утворюють атоли. По периферії Тихого океану й уздовж островних дуг Атлантичного та Індійського океанів є жолоби завглибшки до 11 км і більше.
Частини океанів. Деякі досить великі частини океанів частково відокремлені від основних їх просторів суходолом чи підняттями морського дна. Такі утворення називаються морями. Якщо моря майже повністю оточені суходолом, то вони вважаються внутрішніми (Чорне, Азовське, Балтійське, Середземне). А от окраїнні моря (Аравійське, Баренцове, Лаптєвих) мають широкий вихід до океанів.
Унікальним є Сарґасове море в Атлантичному океані: його межами є течії.
Моря й океани можуть врізатись у суходіл. Такі їх частини називаються затоками.
Моря й океани сполучаються звуженими ділянками водного простору — протоками. Найширша протока — Дрейка — сполучає Атлантичний і Тихий океани.
Суходіл в океані. Не лише вода може врізатись у суходіл, а й навпаки. Порівняно невеликі ділянки суходолу, з усіх боків оточені водою, називаються островами (схема 2). Найбільший у світі острів — Ґренландія — має площу понад 2 млн км2. Це майже у 4 рази менше, ніж площа найменшого материка — Австралії.
Схема 2

Острови у морях і океанах досить рідко зустрічаються поодинці. Частіше вони утворюють архіпелаги — групи близько розташованих островів. Найбільший на Землі архіпелаг — Малайський — налічує понад 10 000 островів загальною площею приблизно 2 млн км2. Розташований він між Євразією й Австралією.
Окремі ділянки материків чи островів можуть глибоко врізатись у водний простір. Такі частини суходолу називаються півостровами. Найбільший з них — Аравійський.
Деякі півострови майже повністю оточені водою. З іншим суходолом вони сполучені вузькими ділянками — перешийками. Характерним прикладом такого півострова є Кримський. Його площа майже 30 тис. км2, а із суходолом його сполучає Перекопський перешийок, завширшки лише 6 км.
Рух води в океані. Вода в океанах і морях безперервно рухається. Головними видами такого руху є:
• вітрові хвилі;
• цунамі;
• припливи і відпливи;
• океанічні течії.
Вітрові хвилі виникають під впливом поривів вітру. У таких хвилях вода рухається по колу. Лише біля берегів гребінь хвилі — її найвища частина — під дією власної ваги може обрушуватись, утворюючи прибій. У цьому випадку вода починає рухатись горизонтально.
Цунамі також є хвилями. Але спричинює їх не вітер, а підводні землетруси й виверження вулканів. На відміну від вітрових хвиль, у яких рухаються лише приповерхневі шари води, цунамі пронизують всю товщу моря, від дна до поверхні. Наближаючись до берега, де глибина моря зменшується, цунамі намагаються зберегти свою висоту і тому виростають угору. Вони мають велику силу і можуть становити значну небезпеку. Найпотужніші цунамі обрушились на північне узбережжя Індійського океану в грудні 2004 р. Вони знищили понад 200 000 людей і зруйнувати багато будівель.
На узбережжях океанів люди спостерігають, як двічі протягом доби рівень води поступово підвищується і знижується. Такі явища називаються припливами і відпливами. Причина їх виникнення — сили тяжіння, спричинені Сонцем і особливо Місяцем. Найвищі припливи спостерігаються у гирлах деяких річок (наприклад Сени й Амазонки) та затоках. У затоці Фанді на східному узбережжі Північної Америки їх висота сягає 18 м.
Океанічні течії — це великі потоки океанічної води, у яких вона переміщується в горизонтальному напрямку. Причини їх виникнення різні: постійні вітри, неоднаковий рівень води у різних частинах Світового океану, різна густина води. Тому за причиною утворення виділяють океанічні течії вітрові, стічні та градієнтні. Але частіше їх розрізняють за температурою. Якщо вода у течії має температуру вищу за ту, що мають сусідні ділянки океану, то течія вважається теплою, якщо нижчу — то холодною.
Найпотужнішими теплими течіями є Гольфстрім в Атлантичному океані та Куросіо у Тихому. Серед холодних течій виділяється течія Західних Вітрів, яка оточує Антарктиду.
Температура і солоність вод океанів. Як і в атмосфері, температури поверхневих вод океану знижуються від екватора (тут вони становлять 25 °С і вище) в бік полюсів. У Північному Льодовитому океані й біля берегів Антарктиди вода може мати температуру –1,8 °С.
Температура води в морях і океанах знижується також із глибиною. На дні океанічних западин вона близька до 0 °С.
Солоність води в океанах теж коливається. Вона вимірюється у проміле (‰) — тисячних частках одиниці. Розподіл солоності води в океанах підлягає трьом закономірностям:
• солоність поверхневих вод біля екватора дещо знижена (тут часто йдуть дощі). Біля тропіків вона зростає, а далі на північ і на південь знову поступово зменшується;
• при віддаленні від берегів материків солоність води в океанах зростає;
• з глибиною солоність зростає.
Води суходолу
До вод суходолу належать річки, озера, болота, штучні водойми (канали, водосховища, ставки), а також льодовики й підземні води.
Річка та її елементи. Річка — це великий потік води, який тече по зниженню місцевості, утвореному нею. Таке зниження називається річковою долиною.
Річкові долини мають складну будову. Сама річка тече по заглибленню у її дні. Воно називається річищем, або руслом.
Якщо води в річці стає занадто багато, то частина її виходить на плоске дно річкової долини — заплаву.
Місце, де починається річка, називається її витоком. Ним може бути джерело, болото, льодовик, озеро. Деякі річки утворюються від злиття інших річок (наприклад найповноводніша річка світу Амазонка).
Місце, де річка впадає в океан, море, озеро чи іншу річку, називається гирлом. Якщо річка розпадається на численні рукави, які перетинають плоску наносну рівнину, то таке гирло називають дельтою. Великі дельти мають Амазонка, Волга, Ніл тощо. Гирла інших річок нагадують величезну лійку (Парани, Святого Лаврентія). Таке гирло називають естуарієм.
Ділянка річки, яка прилягає до витоку, називається її верхньою течією, а та, що розташована ближче до гирла, — нижньою. Частина річки між верхньою і нижньою течієями — це її середня течія.
Більшість річок впадають не в море, а в інші річки. Річка, яка впадає в іншу річку, називається притокою. Головною вважається та річка, яка повноводніша. Через це деякі притоки можуть бути довшими за головні річки (Міссурі довша за найбільшу річку Північної Америки Міссісіпі; найбільша річка Австралії — Муррей — коротша за свою притоку Дарлінґ).
Річка з усіма своїми притоками утворює річкову систему. Територія, з якої річка збирає свої води, називається басейном річки (табл 1).
Таблиця 1
Найбільші річкові басейни світу
НазваМатерикПлоша басейну, км2
АмазонкаПівденна Америка7 180 000
КонґоАфрика3 820 000
Міссісіпі—МіссуріПівнічна Америка3 268 000
Ла-Плата—ПаранаПівденна Америка3 100 000
ОбЕвразія2 990 000
НілАфрика2 870 000

Вплив рельєфу на течію річок. На річки дуже впливає рельєф. Так, одна з найбільших річок Африки Ніґер бере початок усього за 200 км від океану. Але похил місцевості в цій частині материка такий, що річка змушена описувати величезну дугу завдовжки 4160 км, щоб досягти Атлантичного океану.
Вода не може текти вгору. Тому саме рельєф визначає напрям течії річок.
Від рельєфу залежить і характер течії. У горах, де похили місцевості великі, річки швидкі та бурхливі. А на рівнинах, де місцевість нахилена слабко, швидкість течії річок невелика. Вона стає бурхливою лише там, де у руслі виходять на поверхню тверді гірські породи. Такі місця називаються порогами.
Іноді річка зустрічає на своєму шляху уступ. У таких місцях утворюються дуже красиві і величні водоспади. Найвищий водоспад світу — Анхель — має висоту 1054 м. Він розташований у Південній Америці, у басейні річки Оріноко. Проте цей водоспад несе порівняно небагато води. За потужністю він поступається багатьом нижчим за нього водоспадам — Іґуасу в Південній Америці, Ніаґарському в Північній Америці, Вікторії в Африці та іншим.
Озера. На земній кулі багато великих і малих озер — замкнутих улоговин на суходолі, заповнених водою (табл. 2). У залежності від властивостей води вони поділяються на солоні та прісні. Солоні озера безстічні.
Таблица 2
Найбільші озера земної кулі
Назва Площа, тис. км2Найбільша глибина, м
Каспійське 371 980
Верхнє 82,4 397,1
Вікторія 68,8 890
Гурон 59,6 228,8
Мічиґан 58,1 281,5
Танґаньїка 32,9 1435,0
Байкал 31,5 1620,0

Озерні улоговини можуть мати різне походження:
• тектонічне (Байкал, Танґаньїка, Іссик-Куль) — утворюються внаслідок прогинання земної кори;
• реліктове (Каспійське, Аральське) — виникають унаслідок відокремлення частин морів через підняття ділянок морського дна;
• вулканічне — озера частково чи повністю заповнюють кратер згаслого вулкану;
• карстове (Світязь) — заповнюють улоговини, які виникають унаслідок розмивання розчинних гірських порід;
• льодовикове (Ладозьке, Онезьке) — улоговини утворюються внаслідок роботи льодовиків;
• озера-стариці — являють собою залишки річища річки.
Є й інші типи озерних улоговин.
Болота. Невеликі й неглибокі озера з часом можуть закоситись наносами річок та струмків і заростати рослинністю. Вони перетворюються на болота — надмірно зволожені ділянки місцевості.
Залежно від того, звідки болота отримують воду, вони поділяються на верхові, перехідні та низинні.
Джерело живлення низинних боліт — підземні води. Вони мають у собі розчинені мінеральні речовини, що сприяє росту рослин. Тому низинні болота мають багату і різноманітну рослинність.
Болотні рослини з часом відмирають. Їхні рештки, змішані з мулом і глинистими частинками, перетворюються на торф, який поступово накопичується. Через це поверхня низинного болота повільно піднімається. Врешті-решт підземні води вже не можуть його живити, і таке болото може висохнути. Але якщо клімат є вологим, то воно може перейти на живлення водою з опадів. Такі болота називаються верховими. У їхній рослинності переважають мохи і лишайники, бо лише ці рослини можуть легко переносити нестачу мінеральних речовин, яких мало у дощових чи снігових водах.
Перехідні болота живляться як опадами, так і підземними водами.
Болота розташовані переважно на рівнинах. Дуже заболочені Західно-Сибірська рівнина, північ Східноєвропейської рівнини.
Льодовики. До поверхневих вод належать також льодовики — скупчення багаторічної криги на суходолі. Вони бувають покривні та гірські.
Покривні льодовики мають великі розміри і товщину. Вони нагадують гігантські куполи. Найбільший (14 млн км2) і найтовщий (до 4 км) покривний льодовик укриває цілий материк — Антарктиду. Площа льодовика, який вкриває Ґренландію, — 1,8 млн км2. Його товщина досягає 2,5 км.
Гірські льодовики значно менші й тонші (до 100 м завтовшки). Найдовший гірський льодовик розташований у Кордильєрах, його довжина складає лише 93 км. Ширина гірських льодовиків ще менша (2—3 км). Вони нагадують собою замерзлі річки.
Підземні води. Багато води, в основному у вигляді мокрих гірських порід, перебуває у земній корі. Потрапляє вона туди різними способами: шляхом просочування опадів, конденсації водяної пари в підземних порожнинах, фільтрації вод озер і річок, з мантії тощо. Пористі чи тріщинуваті гірські породи, через які вода легко проходить, називають водопроникними. Щільні гірські породи утворюють водотривкі шари.
Підземні води бувають трьох типів: верховодка, ґрунтові води і міжпластові.
Верховодка — це підземні води, які не спираються на водотривкий горизонт. Через це вони недовговічні. Якщо верховодка досягне водотривкого горизонту, вона перетвориться на ґрунтові води — підземні води, які спираються на перший від земної поверхні водотривкий горизонт.
Усі інші підземні води належать до міжпластових. Серед них виділяються так звані артезіанські води — міжпластові води, які перебувають під тиском. Коли до пласта, що містить артезіанські води, пробурити свердловину, то з неї вдарить фонтан.
Підземні води можуть бути як прісними, так і солоними. Останні іноді містять корисні для організму людини речовини. Такі води називають мінеральними.
На великих глибинах підземні води можуть нагріватись іноді до температури кипіння. Такі води називаються термальними.
Місця, де підземні води виходять на поверхню Землі, називаються джерелами.
Штучні водойми. Річки, озера, льодовики, болота, джерела — це природні водойми. Крім них на Землі зараз існують багато штучних, тобто створених людиною, водойм — канали (штучні річки), водосховища і ставки (штучні озера). Їх споруджують із різною метою: для водопостачання населених пунктів, зрошення полів, відпочинку, риболовлі тощо. Так, наприклад, канали бувають судноплавні (особливо відомі Суецький і Панамський), зрошувальні й осушувальні. 
НазадЗмістВперед

 

 
© www.SchoolLib.com.ua