Головна

Шкільна бібліотека

Перелік предметів

Англійська мова
Біологія
Географія
Економіка
Інформатика
Історія
Математика
Німецька мова
ОБЖ
Політологія
Право
Природознавство
Психологія і педагогіка
Російська мова
Соціологія
Фізика
Філософія
Французька мова
Українська мова
Хімія

Підручники в PDF


 

Біологія
Біологія людини

Тканини

Внутрішнє середовище організму

Кров, лімфа і тканинна рідина складають внутрішнє середовище організму. Внутрішнє середовище здійснює зв’язок між усіма органами й клітинами організму, між організмом і навколишнім середовищем. Здатність зберігати постійність внутрішнього середовища шляхом саморегуляції називається гомеостазом.
Тканинна рідина заповнює простір між клітинами, тканинами й органами. Вона утворюється з плазми та є посередником між кров’ю і клітинами. З кровоносних капілярів поживні речовини надходять у тканинну рідину, а потім по градієнту концентрації — у клітини. Продукти життєдіяльності клітин через тканинну рідину потрапляють у кров, яка доставляє їх до органів виділення.
Кров — вид сполучної тканини. В організмі людини вона виконує такі функції:
1) транспортна — переносить кисень, вуглекислий газ, поживні речовини, гормони, вітаміни, продукти метаболізму клітин;
2) захисна: а) здатна до зсідання при пораненнях, пошкодженнях судин; б) містить речовини й клітини, які знищують хвороботворні мікроорганізми, токсини, віруси;
3) регуляторна (гомеостатична) — бере участь у підтримці біологічних констант — температури, осмотичного тиску, рН, сольового складу.
Кров складається з плазми і формених елементів. Плазма складає 55—60 % за об’ємом (3 л). До її складу входять вода (90 %), мінеральні й органічні речовини (10 %). До мінеральних речовин належать катіони металів і неорганічні аніони. Мінеральні речовини виконують важливу роль у підтримці осмотичного тиску крові. До органічних речовин плазми належать білки, глюкоза, ліпіди, органічні кислоти. Найважливішими білками крові є альбумін, глобулінові білки та фібриноген. Альбумін утримує воду в судинному просторі, перешкоджаючи її дифузії в тканинну рідину, зв’язує і транспортує катіони металів, гормони, лікарські препарати, глюкозу та жирні кислоти. Глобуліни виконують захисну функцію, беручи участь у розвитку процесів імунітету. Фібриноген необхідний для утворення тромбу.
Формені елементи крові — еритроцити, тромбоцити, лейкоцити.

Еритроцити — без’ядерні клітини, що мають форму двоввігнутих дисків. У 1 мм3 крові міститься 4—5 млн еритроцитів. Діаметр клітини складає 7—8 мкм, максимальна товщина 2 мкм, тривалість життя 80—120 днів.
Основна функція еритроцитів — транспорт кисню та вуглекислого газу. Скріплення кисню в капілярах легенів відбувається завдяки особливому білку — гемоглобіну. Він складається з білкової частини та пігменту — гема, в структуру якого входить залізо. Залізо здатне зв’язувати кисень; при цьому утворюється насичений киснем оксигемоглобін, а кров набуває яскраво-червоного кольору. У тканинних капілярах гемоглобін легко віддає кисень клітинам, а вуглекислий газ у розчиненому стані проникає в цитоплазму еритроцитів.
Еритроцити утворюються в червоному кістковому мозку плоских кісток, руйнуються в селезінці, печінці та нирках.
Тромбоцити мають неправильну округлу форму з діаметром 1—4 мкм. При пошкодженні судини клітини, які утворюють її стінку, виділяють речовини, що викликають злипання (агрегацію) тромбоцитів і звуження просвіту судини. Це перший етап утворення тромбу. Другий етап полягає в такому: злипання тромбоцитів призводить до їх руйнування та виходу особливого білка — тромбопластину. Під дією тромбопластину і кальцію білок плазми протромбін перетворюється на тромбін. Тромбін викликає перетворення розчиненого в плазмі фібриногену на нерозчинний фібрин. Білкові волокна фібрину утворюють густу сітку, в якій застряють еритроцити. Кров’яний згусток, що утворився, — тромб — перешкоджає кровотечі.
Лейкоцити складають велику групу клітин різних розмірів і форми. Вони утворюються в червоному кістковому мозку, а потім переміщаються в тимус, селезінку та лімфовузли, де відбувається їх дозрівання.
Лейкоцити, в цитоплазмі яких містяться гранули, називають гранулоцитами, а клітини, в яких гранули відсутні,— агранулоцитами. Групу агранулоцитів складають моноцити й лімфоцити. Моноцити можуть виходити з кровоносних капілярів у тканини, де перетворюються на макрофаги. Макрофаги мають здатність до фагоцитозу. Лімфоцити, які розвиваються в тимусі, називають Т-лімфоцитами; інші лімфоцити одержали назву В-лімфоцитів. Лейкоцити групи гранулоцитів на підставі їх здатності забарвлюватися специфічними барвниками поділяють на нейтрофіли, базофіли й еозинофіли.
Основна функція всіх лейкоцитів — протибактеріальний і противірусний захист.
Імунітет. У широкому розумінні імунітет — здатність організму зберігати свою біохімічну індивідуальність. Це означає, що в разі проникнення в організм антигену — чужорідної речовини, генетична інформація про яку відсутня, відбувається його пізнавання і знищення. До антигенів належать бактерії, віруси, білки тварин і рослин, деякі речовини небілкової природи.
Виділяють такі форми імунітету: тканинний і протимікробний.
Протимікробний імунітет поділяють на природний (природжений або набутий) і штучний (активний або пасивний). У свою чергу природний набутий імунітет також може бути активним і пасивним.
Природний набутий активний імунітет виникає після перенесення хвороби. Природний набутий пасивний імунітет формується у новонародженого: антитіла матері проникають крізь плаценту в організм плоду й захищають його в ході вагітності і якийсь час після народження. Деякі антитіла містяться в материнському молоці.
Штучний активний імунітет виробляється після вакцинації (щеплення) — уведення ослабленого збудника. Після місцевої запальної реакції несприйнятливість зберігається довгі роки.
Штучний пасивний імунітет виробляється в результаті введення сироватки, яка вже містить антитіла до збудника.
Тканинний імунітет. При пересадці органів (серця, печінки, шкіри) від однієї людини до іншої розвивається реакція відторгнення. Організм пізнає чужу тканину й прагне знищити її: починається запальна реакція, нагноєння.
Групи крові. Переливання. При переливанні несумісних груп крові відбувається склеювання (аглютинація) еритроцитів. Реакція аглютинації є імунною відповіддю антиген-антитіло.
Люди з I (0) групою є універсальними донорами (їхню кров можна переливати особам з будь-якою групою крові), оскільки їхні еритроцити не містять аглютиногенів, а особи з IV (АВ) групою — універсальними реципієнтами (їм можна переливати кров будь-якої групи), оскільки їхня плазма не має аглютинінів.
На еритроцитах людини може бути присутній антиген, який називається резус-фактором. 
НазадЗмістВперед

 

 
© www.SchoolLib.com.ua