Головна

Шкільна бібліотека

Перелік предметів

Англійська мова
Біологія
Географія
Економіка
Інформатика
Історія
Математика
Німецька мова
ОБЖ
Політологія
Право
Природознавство
Психологія і педагогіка
Російська мова
Соціологія
Фізика
Філософія
Французька мова
Українська мова
Хімія

Підручники в PDF


 

Довідник з біології

РОСЛИНИ

НАДЦАРСТВО ЕУКАРІОТИ

ЦАРСТВО РОСЛИНИ

  ЗАГАЛЬНІ ВЛАСТИВОСТІ РОСЛИН

  Розміри й будова рослин коливаються в широких межах — від 2-3 мкм у одноклітинних водоростей (наприклад, хлорела) до складних за будовою покритонасінних із високо-диференційованими тканинами й органами (наприклад, евкаліпти досягають 150 м. висоти).

  При всій різноманітності рослин їм властиві загальні риси.

  1. Наявність у складі клітин рослин твердої клітинної оболонки, або стінки. Стінка рослинної клітини складається з целюло­зи, не пропускає тверді частинки й обумовлює єдиний спосіб живлення — адсорбційний (всмоктувальний). Забезпеченість рослинного організму поживними речовинами залежить від розміру поверхні стикання рослини з навколишнім середо­вищем. Внаслідок цього органи рослини, що забезпечують її живлення — паростки й коріння, досягають високого ступеня розчленованості.

2.          Прикріплення більшості рослин до твердого субстрату зумов­лює обмеження їх рухливості. Хоча посування частин рослин зустрічається часто (порухи листя при зміні освітленості, пе­люсток квіток залежно від часу доби, стебел ліан у процесі зростання тощо), в цілому рослини нерухомі.

3.          Розселення рослин здійснюється зачатками (спорами, насін­ням), котрі перебувають у спокої. Пригадаємо, що для тва­рин, навпаки, характерне розселення в активній фазі онтоге­незу — в личинковому чи в дорослому стані.

4.          За типом живлення рослини відносяться до автотрофів. Влас­тиве деяким рослинам гетеротрофне живлення (рослини-паразити, хижі рослини) завжди вторинного походження. Запасною поживною речовиною служить крохмаль.

5.          У рослин спостерігається закономірне чергування поколінь при статевому розмноженні.

Рослинний організм, на якому формуються гамети (від грец. gamete — дружина, gamete§ — чоловік) — статеві клітини, нази­вається гаметофітом (від гамета й phyton — рослина). Гаплоїдні гамети зливаються, утворюючи диплоїдну зиготу, з якої розвива­ється зародок і зростає доросла рослина — спорофіт (від грец. spora — сіяння, посів, насінина й ...фіт). При чергуванні поко­лінь гаметофіт закономірно зміняється спорофітом, який потім знов змінюється гаметофітом.

  Гаметофіт і спорофіт можуть бути однаковими як за будовою, так і за тривалістю життя. Проте у наземних рослин обидва поко­ління різні. При цьому обидва покоління можуть бути самостій­ними чи одне розвивається на іншому. Так, у мохів спорофіт (ко­робочка із спорами) — частина однієї рослини, тіло якої є гамето­фітом. У насінних рослин дуже редукований, позбавлений хлоро­філу гаметофіт представлений клітинами зародкового мішка.

  Таким чином, еволюція рослин йшла в напрямі збільшення розмірів безстатевого покоління (спорофіта) й редукції статевого покоління — гаметофіта.

  Чергування поколінь у рослин пов'язано зі зміною гаплоїдної та диплоїдної фаз розвитку. Диплоїдний спорофіт виробляє гапло­їдні спори. З них виростає гаплоїдний гаметофіт, який продукує гамети. При заплідненні диплоїдне число хромосом відновлюєть­ся в зиготі, з якої знов зростає диплоїдний спорофіт. У деяких низьких рослин (вольвоксові, улотриксові та ряд інших зелених водоростей) спорофіт може бути гаплоїдним.

  Рослини умовно ділять на нижчі та вищі. У нижчих рослин тіло не розчленовано на органи та тканини й називається сланню, чи таломом. Сюди відносяться червоні водорості (багрянки), справжні водорості й лишайники. У вищих рослин є органи  (корінь, стебло й лист), утворені складно диференційованими ткани­нами. Зигота вищих рослин розвивається в багатоклітинний за­родок, з чим пов'язана одна з їх назв — зародкові рослини.

  До вищих рослин відносяться відділи Моховидні, Плаунові, Хвощові, Папоротеподібні, Голонасінні й Покритонасінні (Квіт­кові).

  Поняття про флору й рослинність. Флора (новолат. flora, від лат. Flora — Флора, богиня квітів і весни в римській міфології; від лат. flos, род. відмінок, floris — квітка) — сукупність, яка іс­торично склалася, таксонів рослин, що ростуть або росли в минулі геологічні епохи на даній території. Флору слід відрізняти від ро­слинності — сукупності різних рослинних співтовариств (фітоце­нозів). Наприклад, у флорі помірної зони Північної півкулі багато представлені види родин вербових, осокових, злаків, жовтецевих, складноцвітих та інших; із хвойних — соснові й кипарисові, а в рослинності — рослинні угруповання тундри, тайги, степу тощо.

Рис. 12. Схема еволюційних змін рослин у напрямі збільшення розмірів безстатевого покоління (2n) й редукції розмірів статевого покоління (1n): 1 — водорості; 2 — мохи; З — папороті; 4 — голонасінні; 5 — покритонасінні.

  Історично розвиток флори безпосередньо зумовлений проце­сами видоутворення, витіснення одних видів рослин іншими, міг­раціями рослин, їх вимиранням тощо. Кожній флорі притаманні специфічні властивості — різноманітність видів, які її складають (багатство флори), вік, ступінь автохтонності, ендемізм тощо. Відмінності між флорами певних територій пояснюються в першу чергу геологічною історією кожного регіону, а також відміннос­тями в орографічних, ґрунтових і особливо кліматичних умовах. За територіальними рангами серед сучасної флори виділяють флору Землі (налічує близько 375 тис. видів, у тому числі близько 250 тис. видів квіткових рослин), флори окремих материків і їх частин, острівні флори, флори гірських систем тощо, а також флори держав і окремих адміністративних регіонів. Крім того, розглядають флори окремих систематичних підрозділів, напри­клад, флору водоростей, флору мохів, викопні флори та інші.

  Рослинність, на відміну від флори, характеризується не видо­вим складом рослин, а головним чином чисельністю й поєднанням видів і різних життєвих форм рослин та їх просторовою структу­рою і динамікою. Покриваюча велику частину сучасної поверхні материків (виняток — крижані пустелі Антарктиди, Гренландії, а також найвищі райони гірських масивів і сухі пустелі) й присутня в океанах та інших водоймищах рослинність утворює важливий компонент біосфери (фітосферу), тісно пов'язаний з особливостя­ми клімату, водного режиму, ґрунтів, рельєфу, а також з тварин­ним світом, разом з якими вона формує біогеоценози. Розподіл рослинності має більш-менш зональний характер і виявляє тісний зв'язок з природними поясами, головним чином кліматичними. Найбільш чітке зональне розповсюдження рослинності проявля­ється на рівнинах, в горах воно виражене вертикальною поясніс­тю. У різних класифікаціях рослинності виділяють: водну, мезофітну, ксерофітну, галофітну, або деревну, трав'янисту, чагарни­кову, кущову. Рослинність суші представлена декількома десят­ками типів, які характеризують найбільші типи біомів: тундру, лісовий (тайга, тропічний ліс та інші), савану тощо. Рослинність — предмет вивчення геоботаніки, фітоценології та екології.

  Поняття про життєву форму рослин. Життєва форма рослин, біоморфа (biomorpha), зовнішній вигляд (габітус) рослин, що відо­бражає їх пристосованість до умов середовища. Життєвою формою називають також одиницю екологічної класифікації рослин — гру­пу рослин зі схожими структурами для пристосування, не обов'яз­ково пов'язаних спорідненістю (наприклад, кактуси й деякі моло­чаї утворюють життєву форму стеблових сукулентів). Життєві форми складаються в результаті природного добору в певних умо­вах середовища. Конкретна життєва форма кожної рослини (дере­во, чагарник, ліана, подушкоподібна рослина, сланик тощо) зміню­ється протягом життя (так, однорічні сіянці ялини або дуба ще не мають форми дерева), тому під життєвою формою як  класифіка­ційною одиницею розуміють сукупність дорослих осіб. Один і той самий вид рослин в різних умовах може мати різні життєві форми (дуб, ялина, ялівець або інші в лісовій зоні чи лісовому поясі гір — високостовбурні дерева, а на північній і висотній межах ареалу — чагарники або сланики).

Рис. 13. Життєві форми рослин за Раункієром: 1 — фанерофіти (1а — тополя, 16 — омела); 2 — хамефіти (2а — брусниця, 2б — чорниця, 2в — барвінок); З — гемікриптофіти (За — кульбаба, розеткова рослина, 3б — жовтець, Зв — кущовий злак, Зг — вербозілля звичайне); 4 — геофіти (4а — анемона, кореневищна рослина, 4б — тюльпан, цибулинна рослина); 5 — терофіти (5а — мак-самосій). Угорі — чорним показані зимуючі бруньки відновлення (пунктиром рівень їх розташування); внизу — співвідношення відмираючих і зимуючих частин (чорним — що залишаються, білим — відмираючі на зиму).


  Найбільш поширена класифікація життєвих форм, запропо­нована К. Раункієром в 1905-1907 pp. Вона заснована на положенні бруньок відновлення по відношенню до поверхні ґрунту в несприятливих умовах (взимку, в посушливий період). Виділяють 5 основних типів життєвих форм: фанерофіти, хамефіти, гемікриптофіти, криптофіти (гео- і гідрофіти) та терофіти. Поділяють також відділи й типи життєвих форм, узявши за осно­ву структуру й тривалість життя надземних скелетних осей (дере­ва зі стовбуром, що живуть десятки й сотні років, чагарники зі стовбурами, що живуть 20-30 років, кущі — 5-10 років, трави з однорічними ортотропними паростками) з подальшою деталізаці­єю кожного типу за рядом ознак. Процентний склад життєвих форм у флорі тієї або іншої області використовують для характе­ристики клімату (наприклад, фанерофіти кількісно переважають у вологих тропіках, гемікриптофіти — в північному помірному й холодному поясах). Склад життєвих форм у рослинних співтова­риствах відображає екологічні умови й стратегію життя певних груп рослин.


НазадЗмістВперед

 

 
© www.SchoolLib.com.ua