Головна

Шкільна бібліотека

Перелік предметів

Англійська мова
Біологія
Географія
Економіка
Інформатика
Історія
Математика
Німецька мова
ОБЖ
Політологія
Право
Природознавство
Психологія і педагогіка
Російська мова
Соціологія
Фізика
Філософія
Французька мова
Українська мова
Хімія

Підручники в PDF


 

Довідник з біології

ЛЮДИНА ТА ЇЇ ЗДОРОВ'Я

  Анатомія (від грец. anatome — розтин, розчленовування) — розділ морфології, який вивчає форму і будову окремих органів, систем (включаючи їх мікроскопічну і ультрамікроскопічну будо­ву) і організму в цілому. Розрізняють анатомію тварин (зоотомію), анатомію людини (антропотомію), звичайно застосовуючи до неї термін «анатомія», і анатомію рослин (фітотомію), яка вивчає тканинну будову рослин.

  Анатомія людини (далі — просто анатомія) включає наступні дисципліни: нормальну анатомію (вивчає будову органів і тканин здорової людини), топографічну анатомію (вивчає розташування органів та їхній взаємозв'язок), патологічну анатомію (вивчає бу­дову органів і тканин хворого організму). У розвиток анатомії ве­ликий внесок зробили такі вчені, як Гіппократ, Аристотель, Гален, Везалій, Гарвей, Н. І. Пирогов, П. В. Лесгафт, В. П. Воробйов, В. Н. Тонкій, Д. М. Голуб.

  Анатомія використовує різноманітні методи дослідження. Основний метод, який застосовують в анатомії, — метод розтину (препарування) трупів, який дозволяє вивчити будову людини. Велике значення мають також порівняльно-анатомічний, антро­пометричний, експериментальний, мікроскопічний методи, а та­кож рентгеноскопія і рентгенографія. Метод порівняльної анато­мії, заснований на порівнянні будови тварин і людини, дозволяє зрозуміти еволюцію людини, її систем і окремих органів. За до­помогою методу антропометрії визначається зростання і взаємо­відношення частин тіла людини. Експериментальний метод за­стосовується для з'ясування функціонального значення органу або системи. Метод мікроскопії дозволяє вивчити структури  орга­нів і тканин, які не можна побачити неозброєним оком. Методи рентгеноскопії і рентгенографії дають можливість досліджувати на живому організмі форму, будову і функціональні особливості органів. Анатомія тісно пов'язана з гістологією — наукою про тканини, ембріологією, яка вивчає розвиток зародка, хірургією і фізіологією.

Фізіологія (від грец. physis — природа і logos — наука) люди­ни вивчає функції і процеси життєдіяльності організму, його ор­ганів, систем, тканин і механізми їх регуляції. Разом із загальною фізіологією виділяють її часткові розділи, наприклад, фізіологію кровообігу, фізіологію травлення.

   Для вивчення функцій організму застосовують різні методи. Роботу органів за різних умов вивчають методом спостереження за допомогою електричних і оптичних приладів, а також хімічними методами. Велике значення у фізіології мають методи гострого і хронічного експерименту. Вони були введені у фізіологію такими вченими, як У. Гарвей, К. Людвіг, І. П. Павлов, І. М. Сєченов, Н. Е. Введенський. Метод графічної реєстрації фізіологічних про­цесів дозволив одержувати об'єктивний запис процесу, що вивча­ється (запис артеріального тиску, скорочень серця, скелетних м'язів). Широко застосовуються також хімічні методи, які дозво­ляють вивчати молекулярні механізми фізіологічних процесів.

  Гігієна (від грец. hygieinos — цілющий, той, що приносить здоров'я) — розділ профілактичної медицини, який вивчає вплив різних чинників зовнішнього середовища на здоров'я людини, його працездатність і тривалість життя. Задачі гігієни — розроб­ка заходів, які направлені на попередження виникнення хвороб і створення умов, які забезпечують збереження здоров'я. Практич­на галузь застосування гігієни — санітарія; соціальна гігієна — наука про соціальні проблеми медицини, про вплив на здоров'я різних чинників середовища (умови праці, побуту, рівень культу­ри тощо), про соціальні заходи щодо охорони і зміцнення здо­ров'я. Знання гігієни допомагає зберегти здоров'я і працездат­ність людини, сприяє підвищенню тривалості життя.

  Гігієнічні аспекти охорони навколишнього середовища. Ор­ганізм людини знаходиться під постійною дією безлічі чинників зовнішнього середовища. Він пристосовується до змінних умов, внаслідок чого встановлюється рухома рівновага між організмом і зовнішнім середовищем. Порушення такої рівноваги приводить до розвитку захворювань. Чинники зовнішнього середовища, які впливають на організм людини, можна розділити на абіотичні (хімічні і фізичні) і біотичні. До хімічних чинників відносяться хімічні елементи, прості та складні речовини. Вони входять у склад повітря, води, ґрунту та їжі. У визначених кількостях вони необхідні людині, а зміна їх вмісту може стати причиною захво­рювань. Наприклад, недолік йоду в їжі приводить до збільшення щитовидної залози (зобу). До фізичних чинників відноситься те­мпература, вологість, атмосферний тиск, іонізуюче випроміню­вання. Зміна їх параметрів також може привести до різних захво­рювань. Наприклад, підвищення рівня радіоактивного випромі­нювання приводить до захворювань крові, онкологічних і спадко­вих хвороб. Біотичними чинниками є живі організми або продук­ти їх життєдіяльності, які людина вживає в їжу. У продуктах ха­рчування при неправильному зберіганні або приготуванні можуть розмножуватися хвороботворні бактерії, тому їжа може з'явитися причиною захворювань. Важкі отруєння може викликати у лю­дини вживання в їжу отруйних рослин або тварин. Крім того, в організм різними шляхами можуть потрапляти віруси, бактерії, найпростіші і гельмінти, які викликають різні захворювання.

  Людина також впливає на навколишнє середовище. Своєю діяльністю вона може погіршувати стан зовнішнього середовища і таким чином створювати умови для розвитку захворювань.

  Анатомія людини традиційно називається нормальною ана­томією. Кожна людина неповторна і відрізняється від іншої тіль­ки їй властивими особливостями, і разом з тим всі люди належать до одного виду і мають однаковий план будови. Поняття «норма» відображає здоровий, реальний стан людини, воно є діалектич­ним. Нормальним слід вважати такий стан (будова) організму, органу, при якому функція їх не порушується.

  Норма характеризується наявністю індивідуальної мінливос­ті (варіанти норми). Наведемо приклад. Положення сліпої кишки у дорослої людини варіює, вона лежить на різній висоті між двома полярними типами — у правій клубовій ямці або під печінкою. Все це — варіанти норми. А ось зворотне розташування нутрощів, при якому сліпа кишка і печінка розташовані зліва, а шлунок, селезінка і сигмоподібна ободова кишка — справа, є аномалією. Аномалії — це відхилення від загальної закономірності, що вихо­дить за межі норми.


НазадЗмістВперед

 

 
© www.SchoolLib.com.ua