Головна

Шкільна бібліотека

Перелік предметів

Англійська мова
Біологія
Географія
Економіка
Інформатика
Історія
Математика
Німецька мова
ОБЖ
Політологія
Право
Природознавство
Психологія і педагогіка
Російська мова
Соціологія
Фізика
Філософія
Французька мова
Українська мова
Хімія

Підручники в PDF


 

Довідник з біології

ТВАРИНИ

ЦАРСТВО ТВАРИНИ

ПІДЦАРСТВО БАГАТОКЛІТИННІ (METAZOA)

ХРЕБЕТНІ ІЗ ЗАРОДКОВИМИ ОБОЛОНКАМИ (АМНІОТИ) (AMNIOTA)

КЛАС ССАВЦІ, АБО ЗВІРІ (MAMMALIA).

  Ссавці — найбільш високоорганізована група хребетних. У всіх системах органів мають прогресивні зміни. В сучасній фауні налічуються 4—4,5 тис. видів. Характерне широке розповсю­дження по всій земній кулі: освоїли не тільки сушу, але і повітря­не (рукокрилі) і водне (хижі, ластоногі, сирени, китоподібні) се­редовища.

  Основні ароморфози класу: диференційована кора головного мозку; чотирикамерне серце; діафрагма; наявність матки, живо­родіння і вигодовування дитинчат молоком; довершена терморе­гуляція .

  Морфофізіологічна характеристика класу. Зовнішній вигляд і розміри ссавців дуже різноманітні: від 4 см. довжини, при масі 1,2 г. (карликова білозубка або землерийка — крихітка) до висоти 4,5 м., при масі до 7,5 т. у наземних ссавців (африканський слон), а у водних — до 33 м. довжини при масі до 150 т. (голубий кит). Будова окремих органів і систем відображає високу організацію ссавців в цілому.

  Тіло ссавців підрозділяється на голову, шию, тулуб, хвіст (у деяких представників відсутній) і дві пари п'ятипалих кінцівок (у китоподібних атрофується задня пара ніг).

  Шкіра має складнішу будову, ніж у інших хребетних. Шкіра двошарова, досить товста і міцна. Зовнішній її шар — епідерміс, під ним розташовується власне шкіра (дерма), а під нею — шар підшкірної жирової клітковини. Волосяний покрив, а у водних видів (кити, тюлені) — підшкірний жир оберігає тіло від зайвої втрати тепла. У процесах терморегуляції беруть участь шкірні кровоносні судини, діаметр яких може змінюватися в широких межах, і потові залози, випаровування секретів яких з поверхні шкіри підвищує тепловіддачу. Потові залози розвинені у ссавців різною мірою. Вони відсутні у лінивців, китоподібних, слабко розвинені у собак і кішок.

  Крім потових у ссавців є сальні та пахучі залози (видозміна потових або сальних залоз). Сальні залози утворюють жироподіб­ний секрет, який служить для змазування волосся і поверхневого шару епідермісу.

  Виділення цих залоз забезпечують незмочуваність шерсті во­дних тварин. Секрет пахучих залоз відіграє велику роль у житті ссавців (разом із сечею й іншими виділеннями). Пахучі виділення служать засобом внутрішньовидового спілкування. За їх допомо­ги тварини мітять межі зайнятих ними ділянок, знаходять своїх дитинчат. Вони мають велике значення в шлюбній поведінці. Ви­дозмінами пітних залоз є молочні залози.

  Епідерміс утворює численні похідні — волосся, нігті (людина і примати), кігті (хижаки), копита (коні, корови, бегемоти), роги (носороги, олені), луски. Видозміною волосся є вибриси — «вуса» (у кішок), щетина (у свині) і голки (у їжака і дикобраза). Будова того або іншого додатка епідермісу знаходиться в прямій залеж­ності від умов існування і способу життя звірів. Так, у звірів, що лазять, пальці мають гострі заломлені кігті. У видів, які риють нори, кігті тупі та сплощені. У великих ссавців, які швидко біга­ють, розвиваються копита, при цьому у лісових видів (олені, лосі) копита широкі та плоскі.

  М'язова система ссавців дуже диференційована і включає велике число різноманітно розташованих м'язів. Характерна ме­жа класу — наявність куполоподібного м'яза — діафрагми (від грец. diaphragma — перегородка), що відмежовує черевну  порожнину від грудної. Її роль полягає в зміні об'єму грудної клітини в процесі дихання. Значний розвиток одержує підшкірна мускула­тура, що приводить в рух ті або інші ділянки шкіри. На обличчі вона представлена мімічною мускулатурою, яка особливо розви­нена у приматів.

  Скелет ссавців складається з осьового скелета (хребет, скелет голови), скелета вільних кінцівок та їх поясів. Хребет ділиться на шийний, грудний, поперековий, крижовий і хвос­товий відділи. Для шийного відділу характерні два видозміне­ні перші хребці, які забезпечують рухливість голови, що влас­тиво взагалі всім амніотам. Шийних хребців завжди сім неза­лежно від довжини шиї. До передніх грудних хребців причленяються ребра, сполучені з грудиною. Решта грудних хребців несуть ребра, що не доходять до грудини. У кажанів і у звірів з добре розвинутими для риття передніми кінцівками грудина несе кіль, що служить, як і у птахів, для прикріплення груд­них м'язів. Череп ссавців характеризується великою мозковою коробкою, що пов'язано з великими розмірами головного моз­ку. Потилична кістка має два вирости для зчленонування з пе­ршим шийним хребцем. Скелет парних кінцівок зберігає осно­вні риси будови п'ятипалої кінцівки наземних хребетних. Про­те у зв'язку з різноманітністю умов існування деталі їх будови неоднакові. Наприклад, у звірів, що швидко бігають, передплесно, плесно, зап'ясток і п'ясть розташовуються прямовис­но, і тварини ці спираються тільки на пальці (собаки). У най­більш досконалих бігунів — копитних скорочується число па­льців: тварини ступають або на однаково розвинені III і IV па­льці (парнокопитні), або на III палець (непарнокопитні). У ка­жанів II—V пальці сильно подовжені, між ними розташована шкіряста перетинка, яка утворює поверхню крила. Ссавці мо­жуть пересуватися достатньо швидко. Заєць біжить зі швидкі­стю 55—70 км/год., лев — 50, газель — 40-50 км/год., афри­канський слон розвиває швидкість до 40 км/год. Найбільш швидко бігає гепард — 105-112 км/год.

  Внутрішня будова ссавця показана на. Травна система розділена на чітко виражені відділи. Травний тракт починається властивою тільки ссавцям передротовою по­рожниною, утвореною губами, щоками і щелепами. У низки видів (хом'яки, бурундуки, мавпи) ця порожнина утворює великі защі­чні мішки.

  Губи служать для смоктання молока дитинчатами, а також за­хоплення їжі дорослими тваринами. Губ немає у однопрохідних, ки­топодібних. За щелепами знаходиться ротова порожнина, в якій їжа піддається подрібненню і хімічній дії. Ссавці мають чотири пари слинних залоз, фермент яких — птіалін — розкладає вуглеводи.

Рис. 81. Внутрішня будова кролика: 1 — стравохід; 2 — шлунок; З — печінка; 4 — підшлункова залоза; 5 — тонка кишка (перерізана); 6 — сліпа кишка; 7 — червоподібний відросток; 8 — товста кишка; 9 — пряма кишка; 10 — анальний отвір; 11 — селезінка; 12 — трахея; 13 — легені; 14 — серце; 15 — аорта; 16 — підключична артерія; 18—20 — вени; 21 — діафрагма; 22 — нирки; 23 — жовчний міхур; 24 — яєчник; 25 — яйцепровід; 26 — матка; 27 — сечостатевий отвір; 28 — сечовий міхур.

  Розвиток слинних залоз залежить від характеру травлення. У китоподібних вони редуковані, у жуйних, навпаки, розвинені дуже сильно. Наприклад, корова виділяє на добу близько 56 л слини. Слина деяких землерийок (загін комахоїдні) отруйна, що відображає філогенетичний зв'язок примітивних ссавців із реп­тиліями. Одна з найважливіших ознак ссавців, яка виникла ще у їх предків в тріасі, — диференціювання зубів на різці, ікла, підко­реневі та кореневі. Зуби сидять в отворах щелепних кісток, число зубів, їх форма і функція у різних груп звірів неоднакова, але сут­тєво те, що їх диференціювання указує на високу еволюційну пла­стичність ссавців і можливість їх пристосування до найрізномані­тнішої їжі. З ротової порожнини по стравоходу їжа потрапляє в шлунок. Шлунок відособлений від інших відділів травного тракту і забезпечений численними залозами.

  Внутрішня його будова у різних видів пов'язана з характером їжі. Якщо їжа не пережовується або представлена грубими рослин­ними кормами, шлунок стає багатокамерним (китоподібні, жуйні, сирени). Кишечник підрозділяється на товстий, тонкий і прямий. Кишечник довше у рослиноїдних, ніж у м'ясоїдних. У видів, що харчуються грубим рослинним кормом, від межі тонкого і товстого відділів відходить довга сліпа кишка, що закінчується у деяких звірів (наприклад, зайців) червоподібним відростком — апендик­сом. Добре розвинені травні залози (печінка, підшлункова залоза), протоки яких впадають у передній відділ тонкої кишки.

  Органи дихання ссавців представлені легенями. На відміну від легень плазунів і птахів, у яких порожнина легенів розділена численними перегородками на камери, у ссавців на кінцевих від­галуженнях бронхів — бронхіолах знаходяться грони тонкостін­них пухирців — альвеол. Стінки альвеол обплетені капілярами. Число альвеол залежить від рухливості тварин. У малорухливих лінивців їх близько 6 млн., у хижих — від 300 до 500 млн. Спо­живання кисню залежить від розмірів тварини (у великих тварин інтенсивність обміну речовин нижче, ніж у дрібних). Так, земле­рийка при масі тіла 3,5 г. споживає 7—10 мл. О, на 1 г. маси тіла за 1 год.; заєць масою 1600 г — 0,96 мл, тюлень масою 26 кг. — 0,22-0,34 мл., верблюд масою 170-330 кг. — 0,03-0,04 мл. 02. Так само від розмірів тварин залежить число дихальних рухів за хвилину: у ко­ня воно рівне 8-16, у криси — 100-150, у миші — близько 200.

  Дихальні рухи (вентиляція легенів) мають істотне значення для теплорегуляції, особливо у видів із слабко-розвиненими пото­вими залозами. У них охолоджування повітря при його нагріванні значною мірою досягається підвищенням випаровування води, пари якої виводяться разом з повітрям, що видихається. Напри­клад, у собаки при підвищенні температури середовища кількість води, яка випаровується легенями, може досягати 200 см3/год. У водних ссавців, які проводять під водою тривалий час, легені від­різняються сильним розвитком м'язової тканини.

  Кровоносна система, як і у птахів, характеризується повним розділенням артеріального і венозного кровотоків, завдяки чому по тілу розповсюджується максимально окислена (артеріальна) кров. Два круги кровообігу. Серце чотирикамерне, з лівого шлу­ночка відходить одна (ліва) дуга аорти. Проходячи в тканинах по капілярах, кров віддає 02, насищається СО2, збирається у вени і надходить у праве передсердя. З правого передсердя венозна кров потрапляє в правий шлуночок, звідки під час систоли прямує в легеневий стовбур. Легеневий стовбур незабаром ділиться на дві легеневі артерії — праву і ліву, несучі кров до легенів. З легень окислена кров по легеневих венах поступає в ліве передсердя.

  Відносні розміри серця залежать від ступеня рухової актив­ності тварин. Так, у домашнього кролика розміри серця в три ра­зи менше, ніж у дикого зайця. Та ж закономірність виявляється при порівнянні цього показника у кімнатного і гончого собак. Час­тота серцевих скорочень зменшується у міру зростання маси тва­рин (і відповідно зменшення інтенсивності метаболізму). Якщо у миші число серцевих скорочень за 1 хв. дорівнює 600, то у собаки — 120, у бика —40—45.

  Загальна кількість крові у ссавців більша, ніж у хребетних нижчестоячих груп, ще важливіше, що у ссавців значно більше еритроцитів в одиниці об'єму і більше киснева місткість крові.

  Розповсюдження по тілу ссавців максимально насиченої кис­нем крові й інтенсивний кровотік створили передумови для по­стійно високого рівня обміну речовин і підтримки постійної тем­ператури тіла (теплокровності).

  Анатомічною основою теплокровності послужили, як і у пта­хів, втрата однієї з двох дуг аорти і розвиток повної перегородки між шлуночками.

  Система виділення представлена парними нирками і сечово­дами, що відходять від них, які впадають в сечовий міхур. З сечо­вого міхура сеча виводиться через уретру. Основний кінцевий продукт білкового обміну у ссавців — не сечова кислота, як у пта­хів і рептилій, а сечовина. Це пов'язано з тим, що ссавці походять від рептилій, що не втратили ще багатьох рис амфібій, і у зв'язку з розвитком плаценти. Через плаценту ембріон виводить токсичні продукти білкового обміну. Такої можливості позбавлені зародки яйцеродних тваринних, продукти обміну речовин яких нагрома­джуються в яйці.

  Споживання води ссавцями залежить від їх екології. Види ба­гатьох хижаків і копитних регулярно ходять на водопій. Копитні у пошуках води можуть пробігати дуже великі відстані. Є ссавці, потреби яких у воді задовольняються за рахунок соковитої їжі, яку вони поїдають. Низка пустельних видів (в основному гризуни) зовсім не п'ють, хоча харчуються сухими кормами. Джерелом водозабезпечення служить у них метаболічна вода, яка утворю­ється в процесі обміну речовин (при розщеплюванні 1 кг. жиру утворюються 1 л води, 1 кг. вуглеводів — 0,5 л., 1 кг. білків — 0,4 л.). Не п'ють воду і водні ссавці.

Ссавці — різностатеві тварини. Запліднення завжди внутрі­шнє. Ембріони розвиваються в порожнині спеціального відділу жіночих статевих шляхів — матці (uterus).

  Живлення ембріонів здійснюється за допомогою плаценти (лат. placenta, від грец. placus — коржик) — специфічного для вищих ссавців утворення, виникаючої в результаті зрощення двох зародкових оболонок — алантоїса (в порожнину якого виділяють­ся продукти обміну речовин у яйцеродних) і серози. У місці зро­щення цих двох оболонок формується губчасте тіло — хоріон (від грец. chorion — оболонка, послід), який створює ворсинки, що проникають в епітелій матки. Кровоносні судини дитячого і мате­ринського організмів тут сплітаються, внаслідок чого в тілі заро­дка забезпечується газообмін, його живлення і видалення продук­тів розпаду. У різних видів вагітність сильно розрізняється за тривалістю. Частково це обумовлено розмірами тварин, але голо­вне значення мають умови існування. Коротка вагітність спосте­рігається у тварин, які народжують дитинчат в місцях, захище­них від несприятливих кліматичних умов і хижаків (у гніздах, норах, на деревах тощо). У цих випадках новонароджені безпора­дні, голі, незрячі. Набагато триваліший період ембріонального розвитку у звірів, які народжують дитинчат на поверхні землі і у яких вони вимушені незабаром після появи на світло слідувати за матір'ю. Такими є копитні (у оленів тривалість вагітності 8-9 міс, у коней, віслюків — 10-11). Для прикладу порівняємо два близь­кі види. Кролики живуть в норах, де народжують незрячих і без­порадних дитинчат після 30-денної вагітності. Зайці кубел не влаштовують і народжують дитинчат зрячих, покритих шерсткою і здатних бігати в перші дні життя після 49—51 дня вагітності. Тривала вагітність і великі розміри дитинчат, що дозволяє їм вес­ти самостійний спосіб життя, властиві ластоногим і китам. Після завершення молочного вигодовування зв'язок між батьками і по­томством зберігається досить тривало: у вовків — до одного року, у тигрів — до 2—3 років. Це забезпечує можливість навчання — передачі індивідуального досвіду батьків потомству.

  Ссавців вважають вищим класом тваринного світу не тільки унаслідок складності і досконалості будови їх тіла, але і завдяки багатству і різноманітності діяльності нервової системи. Ссавці здібні до індивідуального навчання шляхом утворення складних умовних рефлексів, до передачі накопиченого досвіду потомству, до зміни поведінки залежно від змін умов навколишнього середовища, до взаємодії з членами сім'ї, стада або зграї, до строгої рег­ламентації взаємостосунків усередині цих соціальних утворень. Всі ці особливості зумовлені сильним розвитком еволюційно-мо­лодого відділу головного мозку — кори великих півкуль (неокортексу). Кора великих півкуль стає вищою інтегруючою ланкою центральної нервової системи, яка переробляє інформацію, що поступає ззовні, і координуючою як діяльність внутрішніх систем організму, так і довільні поведінкові акти.

   Показником розвитку півкуль переднього мозку є відношення його маси до маси всього головного мозку у ссавців різних система­тичних груп. У примітивних їжаків (загін комахоїдні) воно дорів­нює 48%, у вовків — 70, у дельфінів — 75, у людини — 78%. У ни­зьких ссавців (комахоїдні) кора головного мозку гладка, а у міру підвищення рівня організації кора утворює все більше число складок — звивини. Складчастість кори відображає як збільшен­ня її поверхні, так і зростання числа нейронів у сірій речовині. У функціональному відношенні кора ділиться на ряд зон, які управляють тими або іншими функціями (рухова, зорова, слухова тощо). Функціональні зони кори пов'язані між собою провідними шляхами. Слід також відзначити великі розміри мозочка і дифе­ренціювання його на декілька відділів, що пов'язано з дуже скла­дним характером руху у звірів.

  Серед органів чуття у ссавців дуже сильно розвинені нюхові органи, які відіграють в їх житті величезну роль. З їх допомогою звірі пізнають ворогів, відшукують їжу, членів своєї сім'ї і потом­ство. Представники багатьох видів відчувають запахи за декілька сотень метрів і знаходять харчові об'єкти, що знаходяться під землею. Тільки повністю водні ссавці (кити) практично позбавле­ні нюху.

  У переважній більшості випадків дуже добре розвинений та­кож орган слуху. До його складу входять два нові відділи: зовні­шній слуховий прохід і вушна раковина (відсутні у водних і під­земних звірів). Вушна раковина істотно посилює тонкість слуху, особливо у нічних звірів і лісових копитних. Гарний слух мають хижаки. У порожнині середнього вуха у ссавців знаходиться не одна слухова кісточка, як у амфібій, рептилій, птахів, а три: мо­лоточок, ковадло, стремінце. Стремінце передає звукові коливан­ня від ковадла у внутрішнє вухо. У складі внутрішнього вуха ве­лике значення має кортієв орган — система найтонших волокон, натягнутих в каналі завитки. При сприйнятті звуку ці волокна резонують, чим забезпечується тонкий слух у звірів.

   Ряд тварин має здібність до звукової локації (ехолокації). До них відносяться дельфіни, тюлені, кажани. Дельфіни видають звуки частотою 120—200 кГц і здатні лоціювати косяки риб з від­стані 3 км. Менше значення в житті ссавцям мають органи зору. За гостротою зору вони поступаються птахам. Велику гостроту і великі розміри очей мають нічні тварини і мешканці відкритих ландшафтів (антилопи). У видів, що живуть у товщі ґрунту, очі редуковані, іноді затягнуті шкірястою перетинкою (сліпці, кро­ти). Колірний зір розвинений порівняно слабо.

  Для класу ссавців в цілому характерна більш широка і доско­наліша пристосовність до різних умов життя. Тільки цей клас заселив всі середовища життя — наземне, повітряне середовище, океани і товщу ґрунту.

  Класифікація. Сучасні ссавці діляться на два підкласи: 1. Першозвірі, або клоачні (Prototheria). 2. Плацентарні, або справ­жні звірі (Placentalia). До першого підкласу відноситься лише один ряд — Однопрохідні (Monotremata), а до другого підкласу — інфраклас Низькі звірі з одним рядом Сумчасті (Metatheria) і інфраклас Вищі звірі, до якого відносять 17 рядів сучасних і 14 ря­дів вимерлих тварин.

  Першозвірі, або клоачні (єхидна, качконіс), підклас найпримітивніших із сучасних ссавців. Відомі з плейстоцену Австралії. Походять від загальних для всіх ссавців рептилієподібних пред­ків, але потім розвивалися незалежно. За будовою хрящового че­репа, співвідношенням кісток в кришці черепа, наявністю в пле­човому поясі кінцівок коракоїду і прокоракоїду, деякими особли­востями будови серця і головного мозку схожі з плазунами. Пря­ма кишка, сечоводи і статеві протоки впадають у клоаку. Вони мають волосяний покрив, але температура тіла (від +26 до +36 °С) порівняно низька і непостійна. Першозвірі відкладають яйця, але дитинчат вигодовують молоком. їх молочні залози не мають сос­ків і відкриваються численними отворами на особливому залозис­тому полі (молочне поле); дитинчата молоко злизують.

  Плацентарні, або справжні звірі. Вони з'явилися пізніше за інших звірів. Для них характерний тривалий внутрішньоутробний розвиток, під час якого зародок пов'язаний з матір'ю спеціа­льним утворенням — плацентою.

Сумчасті (кенгуру, сумчастий вовк, американський опосум, сумчаста білка, сумчастий кріт, сумчастий мурахоїд, бандикут та інші) об'єднують нижчих ссавців. Поширені в Австралії, Тасма­нії, Новій Гвінеї, Південній, Центральній і Північній Америці. Акліматизовані в Новій Зеландії. Довжина тіла від 4 до 160 см. Самки більшості сучасних видів мають вивідкову сумку, в яку відкриваються соски молочних залоз. Головний мозок  примітив­ний. Плацента (за винятком бандикут) не утворюється (основна ознака сумчастих). Вагітність 12,5-42 діб; дитинчата народжу­ються слаборозвиненими (довжина 0,5-3 см.) і у більшості сумчас­тих розвиваються у вивідковій сумці (до 250 днів), де краї їх рота зростаються з сосками, тому вони не випадають. Молоко уприску­ється спеціальним м'язом до рота дитинчати.

  Більшість сумчастих — рослиноїдні, деякі — хижаки або ко­махоїдні. Людина використовує м'ясо і хутро деяких сумчастих.

  Рукокрилі (Chiroptera) — кажани, крилани, летючі собаки. Єдина група ссавців, здібних до тривалого активного польоту. Поширені повсюди, виключаючи полярні райони і деякі океанічні острови. Розміри дрібні та середні (довжина тіла від 2,5 до 40 см.). Кістки у них тонкі і легкі, грудина має кіль. Крила (видозмінені передні кінцівки) утворені шкірястими перетинками, які натяг­нуті між пальцями, а також між передніми і задніми кінцівками і хвостом. Рукокрилі ведуть нічний спосіб життя. Вони орієнту­ються у польоті за допомогою ехолокації. У деяких рукокрилих вушні раковини досягають величезних розмірів. Американські вампіри нападають вночі на крупних ссавців, різцями зрізають шматочки шкіри і злизують кров. Рослиноїдні летючі собаки хар­чуються фруктами і завдають збитку садівництву. Більшість хар­чується комахами. Вдень рукокрилі сплять, повиснувши вниз головою в дуплах дерев, у підвалах, на горищах. З настанням хо­лодів вони впадають у сплячку.

  Гризуни (Rodentia) — миші, криси, ховрахи, ондатри, бобри, білки, зайці тощо. Ряд багатий представниками. Найбільш різно­манітні та численні у відкритих ландшафтах помірного і субтро­пічного поясів, особливо в арідних зонах. Мешкають у самих різ­них умовах — на деревах, у воді, під землею (у норах). Тварини дрібні або середніх розмірів. Довжина тіла від 5 см. (мишовки) до 130 см. (водо-свинка), маса від 6 до 60 кг. Харчуються рослинною їжею. Характерні особливості зубів: різці не мають коріння і рос­туть протягом всього життя (тварини повинні щось гризти, щоб їх сточувати); ікла відсутні; корені зуби мають широку поверхню для перетирання їжі. Кишечник довгий, з сильно розвинутою слі­пою кишкою. Важлива біологічна особливість гризунів — висока плодючість. Більшість з них швидко досягає статевої зрілості, має короткий період внутрішньоутробного розвитку (20—21 день) і дає до 10 дитинчат кілька разів на рік. Мишоподібні гризуни завдають великого економічного збитку як шкідники сільського­сподарських культур. Більшість гризунів (наприклад, бабаки, ховрахи)— носії збудників низки хвороб, небезпечних для люди­ни (сказ, чума, різні лихоманки, енцефаліт). Гризуни служать їжею плазунам, птахам, хижим ссавцям. Певні їх види є об'єктом промислу завдяки своєму цінному хутру (бобер, білка, ондатра).

  Хижі (Carnivora) — ведмідь, куниця, горностай, кішка, соба­ка тощо. Походять від примітивних крейдяних комахоїдних. По­ширені скрізь, виключаючи Австралію (є акліматизовані види) і Антарктиду. Довжина тіла від 11 см. (ласка) до 3 м. (ведмеді), маса від 100 г до 700 кг. Переважно м'ясоїдні, але є і всеїдні. Спочатку вони вбивають жертву, а потім розривають її зубами на частини. Різці у них розвинені слабко, найбільш виражені ікла і хижі зуби. Корені зуби мають горбкувату поверхню. Кінцівки забезпечені добре розвинутими кігтями, у котячих кігті втяжні. Хижаки різ­номанітні за виглядом, будовою та способом життя, тому їх під­розділяють на ряд сімейств: ведмедячі (ведмідь бурий, білий, гі­малайський), кунні (куниця, ласка, соболь, горностай), котячі (домашні і дикі кішки, рись, тигр), собачі (собака, вовк, лисиця). Собачі наздоганяють здобич гоном. Котячі частіше чатують на жертву із засідки, стрибком кидаються на неї і вбивають. Хижаки наносять значну втрату тваринництву. У природних умовах вони є регуляторами чисельності тих тварин, які служать їм їжею, ви­нищують шкідливих гризунів. Лисиці у великій кількості зни­щують мишоподібних гризунів. Кішки і собаки є експеримента­льними тваринами в біологічних і медичних дослідженнях. В той же час вони представляють небезпеку для людини, оскільки за­ражають її сказом, токсоплазмозом, ехінококозом. Кішки і соба­ки мають естетичне значення, виведено безліч декоративних по­рід цих тварин (близько 350 порід собак). Завдяки цінному хутру багато хижих тварин (куниця, соболь, горностай, лисиця, рись, видра тощо) є об'єктом промислу або розводяться в спеціальних звірівницьких господарствах.

  Ластоногі (Pinnipedia) — моржі, тюлені, морські котики. Ве­ликі тварини, мешканці холодних полярних морів, частіше стад­ні. Вони пристосовані до життя у воді та погано пересуваються по суші. Мають обтічну форму тіла, перетворені в ласти п'ятипалі кінцівки, товстий шар підшкірного жиру (до 10 см). Тіло їх по­крито короткою густою шерстю без підшерстка. Вушні раковини відсутні. Очі великі, кришталик кулястий (для бачення у воді). Зуби пристосовані лише до схоплювання і утримання слизької здобичі — риби, морських молюсків. Для розмноження і вигодо­вування дитинчат, линяння, відпочинку виходять на сушу. У пе­ріод розмноження утворюють скупчення. Всі ластоногі є об'єктом промислу (який скрізь обмежений) — використовують їхнє хутро (котик), жир і шкіру.

  Китоподібні (Cetacea) — кити, кашалоти, дельфіни.  Представник цього ряду — синій кит — найбільша з усіх тварин (довжина його тіла до 33 м., вага — до 120 т.). Мешкають китоподібні тільки у воді і на сушу не виходять. Тіло у них рибоподібної форми, не має волосяного покриву. Голова дуже велика. Шия невиражена. Задні кінцівки редуковані, збереглися тільки залишки тазу; пе­редні видозмінені в ласти. Основну функцію руху виконує хвіст. Добре розвинений підшкірний шар жиру (у деяких китів до 50 см.). Вушні раковини відсутні. Орган слуху дуже редукований. Очі мають плоску рогівку і кулястий кришталик — пристосування для бачення у воді. Слізні залози і слізний канал відсутні. Голо­вний мозок має складну будову. Дельфіни добре піддаються дре­сируванню. Зуби або однотипні, або відсутні. Зубасті китоподібні (дельфіни, кашалоти) харчуються рибою, проковтуючи її цілком. Беззубі китоподібні (кити) використовують в їжу дрібних тварин, в основному ракоподібних, проціджуючи воду через «китовий вус» (еластичні рогові пластинки довжиною до 5 м. з краями бахром, розташовані на верхній щелепі). Китоподібні — важливий об'єкт промислу. Використовуються жир, китовий вус і шкіра. З м'яса готують кормову муку. З голови кашалотів здобувають воскоподобну речовину — спермацет, який застосовується в медич­ній і парфумерній промисловості.

  Парнокопитні (Artiodactyla) — бегемоти, свині, жирафи, ан­тилопи, рогата худоба тощо. Широко поширені (до Австралії і Нової Зеландії інтродуковані). Переважно великі рослиноїдні тварини. Мають характерну будову кінцівок: перший палець від­сутній, другий і п'ятий недорозвинений, третій і четвертий по­криті роговим чохлом, який називається копитом. Ключиці від­сутні.

  Перший підряд — нежуйні парнокопитні — представлений бегемотами і свинями. Роги відсутні. Ноги короткі. Шкіра гола або покрита щетиною (міцним остюком). Добре розвинений під­шкірний жировий шар. Шлунок простий. Харчуються корене­вищами, бульбами, плодами, можуть поїдати дощових черв'яків, молюсків, мишоподібних гризунів. Коренні зуби мають горбкува­ту поверхню для перетирання їжі. Виступаючі назовні гострі ікла кабан використовує для розпушування ґрунту у пошуках їжі та для захисту від ворогів. Дикий кабан дав початок цінним породам багатьох домашніх свиней. Найвідомішою є біла українська поро­да, виведена М. Ф. Івановим.

  Другий підряд парнокопитних — жуйні (верблюди, олені, жирафи, антилопи, велика і дрібна рогата худоба). Шкіра покри­та густою шерстю. Підшкірний жировий шар не розвинутий. Ба­гато хто з них має роги, які служать для захисту від ворогів.  Дру­гий і п'ятий пальці рудиментарні. Шлунок жуйних складається з 4 відділів — рубця, сітки, книжки і сичуга. Добре розвинені корені зуби. Різці та ікла нижньої щелепи (на верхній їх немає) і язик допомагають тварині зривати траву, яка майже не пережовується і поступає в рубець, де частково розкладається бактеріями і найпростішими. Потім їжа переходить у сітку, де нагромаджу­ються великі її маси, поки тварина знаходиться на пасовищі. У спокої, під час відпочинку, з рубця і сітки їжа відригається неве­ликими порціями в ротову порожнину, ретельно і довго пережо­вується, після чого знову заковтується і потрапляє в книжку. В книжці закінчується механічна обробка їжі, а в сичугу під дією ферментів відбувається травлення. Кишечник дуже довгий. Добре розвинена сліпа кишка. Жуйні тварини здебільшого одомашнені та представлені низкою цінних порід. Людина використовує пар­нокопитних для отримання продуктів харчування (м'ясо, моло­ко), як сировину для промисловості (шерсть, шкіра), для отри­мання ліків (роги оленів, залози внутрішньої секреції великої рогатої худоби; сироватка крові), як тяглову сила (бики, олені, верблюди).

  Непарнокопитні, або непарнопалі (Perissodactyla) — тапіри, носороги, коні, зебри, осли. Переважно великі рослиноїдні твари­ни. Мешкають у пустелях, степах, лісах, деякі — у болотистих тропічних лісах. Число пальців на передніх кінцівках 1 або З, рідше 4, на задніх — 1 або 3; сильніше за інші розвинений 3-й (се­редній) палець, який несе основний тягар тіла; ступінь редукції решти пальців відповідає швидкості бігу (максимальна у однопа­лих). На кінцевих фалангах — копита. Ключиці відсутні. Найпрогресивніша група — сімейство конні (Equidae). Дикий кінь Пржевальського — мешканець відкритих степових просторів. Шерсть у нього коротка, жовто-сіра. Він харчується сухими рос­линами степів і напівпустель. Великими різцями кінь скушує рослини, великими рухливими губами утримує їх в роті, перети­раючи кореневими зубами з поперечними і подовжніми складка­ми. Обробка їжі закінчується у сліпій кишці. Полігамні. Молочна залоза з двома сосками. Народжують звичайно одне дитинча, яке через декілька годин після народження здатне слідувати за ма­тір'ю. Людиною виведені породи багатьох коней: орловський ри­сак, арабські скакуни, ахалтекінці, важковози тощо. Домашні коні використовуються в господарстві як тяглова сила; в їжу вживають їх м'ясо; з молока кобил готують лікувальний напій кумис.

  Примати (Primates) — мавпи, гібони, людиноподібні мавпи. Два підряди сучасних приматів — напівмавпи і людиноподібні примати, або мавпи, — об'єднують більше 200 різноманітних ви­дів — від крихітних ігрунок до масивних горил, від пухнастих лемурів до людини. Усі примати (за рідкісним виключенням) ме­шкають у тропічних і субтропічних поясах Землі. Населяють го­ловним чином ліси, живуть стадами, невеликими сімейними гру­пами, рідше парами або поодинці, займаючи відносно невелику територію, яку мітять або визначають гучними голосами. В осно­вному ведуть денний спосіб життя, рідше присмерковий або ніч­ний. Пальці їх кінцівок мають нігті. Більшість приматів живе на деревах, у зв'язку з чим великий палець передніх і задніх кінці­вок протиставлений іншим. Наявність ключиць в плечовому поясі забезпечує складні рухи кінцівок. їжа різноманітна, але віддають перевагу примати соковитим плодам. Розвинені всі типи зубів. Зір бінокулярний (очні ямки направлені вперед), стереоскопіч­ний, колірний. Кора головного мозку має найскладнішу будову. У самок приматів пара сосків молочних залоз. Дитинчата народжу­ються безпорадними. Майже для всіх приматів характерний ви­сокий рівень комунікації (кожна особа постійно реагує на рухи, жести і крики інших тварин групи), типові грумінг (від англ. groom — чистити коня, залицятися, пестити; комфортна поведін­ка ссавця, що виражається в догляді за хутром і адресована іншій особині), «тітчина поведінка» (за дитинчам окрім матері догля­дають й інші самки групи). Співтовариства приматів мають доста­тньо складну організацію з ієрархічною системою домінування-підкорення. Виділяють мавп широконосих (ігрунки, капуцини) і вузьконосих (мавпи, шимпанзе, горила, орангутанг). Мавп зви­чайно використовують як експериментальних тварин для вивчен­ня умовних рефлексів, вищої нервової діяльності, поведінки.

  Походження ссавців. Ссавці виникли від давніх плазунів. Початковою групою були звірозубі ящери. Бічною гілкою були першозвірі. Предками сумчастих і плацентарних стала вимерла група тварин. Стародавнім рядом плацентарних є комахоїдні. Від примітивних комахоїдних виникли гризуни, рукокрилі та старо­давні хижаки, а від останніх — сучасні хижаки, ластоногі, кито­подібні та примітивні копитні.

  Примати в своєму походженні пов'язані із стародавніми ко­махоїдними, які жили на деревах. Прогресивна еволюція привела до появи людини.

  Значення ссавців. У природі ссавці беруть активну участь в круговороті речовин, поширюють плоди і насіння рослин. У житті людини вони використовуються як транспортний засіб, дають сировину для отримання ліків; використовується також їх хутро і шкіра. Ссавці, особливо домашні тварини, дають цінні продукти харчування. Вони служать експериментальними тваринами, ма­ють велике естетичне значення. Економічного збитку господарст­ву завдають мишоподібні гризуни, а також хижаки, які знищу­ють домашніх тварин. Ссавці можуть бути джерелом збудників низки небезпечних захворювань людини.

  Охорона тваринного світу. Діяльність людини приводить до забруднення промисловими відходами навколишнього середови­ща, руйнування природних співтовариств і, як наслідок, — до скорочення чисельності багатьох видів ссавців. Наприклад, на межі зникнення знаходяться такі тварини, як зубр, плямистий олень, амурський тигр, африканський слон, сайгак і багато ін­ших. Система заходів щодо охорони тваринного світу передбачена низкою законодавчих актів. Це визначення термінів полювання і норм відстрілу тварин, акліматизація і розселення (ондатра, бо­бер), збереження і відновлення зникаючих видів у заповідниках і заказниках. Постійний облік чисельності та стан зникаючих і рідкісних видів тварин веде Червона книга.


НазадЗмістВперед

 

 
© www.SchoolLib.com.ua