Головна

Шкільна бібліотека

Перелік предметів

Англійська мова
Біологія
Географія
Економіка
Інформатика
Історія
Математика
Німецька мова
ОБЖ
Політологія
Право
Природознавство
Психологія і педагогіка
Російська мова
Соціологія
Фізика
Філософія
Французька мова
Українська мова
Хімія

Підручники в PDF


 

Довідник з біології

ТВАРИНИ

ЦАРСТВО ТВАРИНИ

ПІДЦАРСТВО ОДНОКЛІТИННІ, АБО НАЙПРОСТІШІ (PROTOZOA)

ТИП САРКОМАСТІГОФОРИ

  КЛАС САРКОДОВІ, АБО КОРЕНЕНІЖКИ (SARCODINA).

  Найпримітивніші найпростіші, що виявляють себе перш за все в слабкому ступені диференціювання. Цитоплазма обмежена тільки зовнішньою мембраною, форма тіла непостійна. Органо­їдами руху та захоплення їжі є псевдоподії. Спеціальний ротовий отвір відсутній. Надходження їжі та виділення неперетравлених залишків може відбуватися в будь-якій ділянці тіла. Скоротлива вакуоля одна. Виділення продуктів дисиміляції та надлишків води також може відбуватися в будь-якому місці. Звичайно є тільки одне ядро, хоча зустрічаються і багатоядерні форми.

   Розмноження в основному безстатевим шляхом — поділом на

  Амеба звичайна — добре вивчений представник класу. Її протоплазма (як внутрішній, так і зовнішній шар) диферен­ційована набагато слабше, ніж у інфузорій або джгутикових. Якоюсь мірою це може бути пов'язано з особливим способом пере­сування амеби, який вимагає значної мобільності протоплазми. Проте, якою б примітивною не здавалася нам амеба, не можна забувати про те, що ця крихітна грудочка протоплазми успішно виконує всі функції, необхідні для підтримки життя.

  Амебу — вільно-існуючу мікроскопічну тварину можна знай­ти в невеликих ставках або проточних канавах з мулистим дном. Це — всеїдна тварина. їжу складають водорості, джгутикові, ін­фузорії. Тіло амеби досягає в діаметрі 0,1 мм і складається з про­топлазми, обмеженої найтоншою плазмалемою. Протоплазма підрозділяється на ядро й оточуючу його цитоплазму. Ядро в клі­тині не займає певного положення. Воно регулює й координує процеси метаболізму та поділу клітини.

  В ендоплазмі містяться крапельки жиру, травні вакуолі з харчовими грудочками на різних стадіях травлення або з неперетравленими залишками їжі та екскреторні гранули. Скоротливі вакуолі можуть з'являтися в різних ділянках клітини, і число їх варіює. До них поступає вода з цитоплазми, і вони періодично випорожнюються в навколишнє середовище. Таким чином, ці вакуолі виконують осморегулюючу функцію.

  Рис. 46.  Амеба звичайна. 1 — ядро; 2 — псевдоподія; 3 — крапля жи­ру; 4 — травна вакуоля; 5 — скоротлива вакуоля; 6 — плазма-лема; 7— екскреторна гранула; 8 — ектоплазма (плазмагель); 9 — ендоплазма (плазмазоль). Структури, помітні в світловий мікроскоп.

  Форма тіла амеби постійно змінюється через лопастеподібні випинання цитоплазми, що утворюються в різних його ділянках, звані несправжніми ніжками (псевдоподіями). Ці тимчасові структури служать для пересування та захоплення їжі. У амеби немає спеціалізованих сенсорних органел, але вона реагує на багато подразників. Наприклад, вона може розпізнавати різні види їжі, «тікає» від яскравого світла, високих концентрацій низки речовин в середовищі й постійного механічного подразнення. Якщо діє дуже сильний подразник, амеба втягує всі псевдоніжки і якийсь час залишається без руху.

  Безстатеве розмноження амеби здійснюється шляхом поділу клітини надвоє. Цей мітотичний поділ запускається тоді, коли досягають певних порогових величин співвідношення площі по­верхні й об'єму клітини і (або) об'ємів ядра та цитоплазми. Ядро, що містить 500-600 дрібних хромосом, ділиться першим. Потім відбувається перетяжка й подовження цитоплазми, що примушує дочірні хромосоми розійтися до протилежних полюсів клітини. І нарешті, приблизно однакові дочірні амеби відділяються одна від одної. За оптимальних умов весь процес займає не більше півго­дини. Нові амеби самостійно харчуються і ростуть, досягаючи максимальних розмірів.

  Для амеби це єдиний відомий спосіб розмноження. Більш ранні повідомлення про споруляції та інцистування у цього виду в даний час не підтвердилися. Проте в інших видів спостерігаються обидва ці процеси.

  В організмі людини живуть декілька видів амеб. Найважли­віше значення має дизентерійна амеба.

  Дизентерійна амеба. Збудник важкого захворювання — амеб­ної дизентерії, або амебіазу. Локалізується в товстому кишечнику.

  Є поширеною повсюдно, в районах з жарким кліматом зустрі­чається частіше.

  Паразитує тільки у людини. В життєвому циклі зустрічають­ся наступні форми: циста, дрібна вегетативна форма, велика веге­тативна форма й тканинна.

  У деяких людей за відповідних умов (охолоджування, пере­грів, авітаміноз, порушення дієти, гельмінтози) дрібна вегетати­вна форма проникає в стінки кишечнику, де інтенсивно розмно­жується і викликає ураження слизової оболонки з утворенням язв. При цьому руйнуються стінки кровоносних судин і виника­ють кровотечі в порожнину кишечнику.

  Проникнення амеб у слизову кишечнику і її розплавлення пов'язують з виділенням паразитами речовин, що розчиняють тканинні білки.

  У деяких заражених людей дрібна вегетативна форма ніколи не перетворюється на велику. Таких людей називають цистоносіями. Вони становлять велику небезпеку, оскільки є джерелом зараження для оточуючих. За добу один цистоносій виділяє до 600 млн. цист. Цистоносії підлягають виявленню й обов'язковому лікуванню.

  Єдине джерело захворювання амебіазом — людина. Цисти, що виділяються з фекаліями, забруднюють ґрунт і воду. Оскільки фе­калії нерідко використовують як добриво, цисти потрапляють на город і в сад, де забруднюють овочі та фрукти. Цисти стійкі до дії зовнішнього середовища. У кишечник потрапляють з немитими овочами та фруктами, через некип'ячену воду, брудні руки. Меха­нічними переносниками є мухи, таргани, що забруднюють їжу.

  Форамініфери. Всі форамініфери — морські, переважно бен­тосні організми (за винятком 2 планктонних сімейств Globigerinidae і Globorotaliidae). Черепашки форамініферів утворюють знач­ну частину океанічного мулу, морських осадів і осадових порід. Відомі з кембрію. Розміри звичайно 0,1-1 мм, рідко до 20 см. Зо­внішній скелет у вигляді черепашок, у більшості вапняних, зрід­ка хитиноїдних або таких, що складаються із сторонніх аглюти­нованих частинок (піщинок тощо). Черепашки однокамерні та багатокамерні, розташовані в один або два ряди, по спіралі, яка іноді гілкується. Через устя й пори черепашок виглядають тонкі псевдоподії (ризоподії), які гілкуються й анастомозирують. Для форамініферів характерне чергування статевого та безстатевого розмноження. Понад 1000 сучасних видів (з викопними близько 30 тис. видів).

  Радіолярії (променяки). Морські планктонні організми. Роз­міри від 40 мкм. до 1 мм., іноді більше (звичайний розмір основної частини клітини 0,2-0,8 мм.). Понад 7000 сучасних і викопних видів. Мають внутріклітинну центральну капсулу, обмежуючу ендоплазму, й мінеральний (з аморфного кремнезему) скелет (фо­рми скелета надзвичайно різноманітні). Зовні тіла виступають ниткоподібні псевдоподії: філоподії і аксоподії; останні відрізня­ються від псевдоніжек інших саркодових наявністю стереоплазматичної решітки, що складається з білкових мікротрубочок. Ак­соподії є також у акантарій і сонцевиків. У вегетативній клітині радіолярій звичайно одне поліплоїдне ядро. Розмножуються по­ділом. Ядро, що багато разів поділяється, утворює ядра дводжгутикових зооспор — бродяжок. Прослідити весь життєвий цикл радіолярій поки не вдалося. Скелети радіолярій, опускаючись на дно, зберігаються, утворюючи радіолярієвий мул, входять до складу осадових порід. Так звана інфузорна земля, або трепел, цілком складається зі скелетів радіолярій.


НазадЗмістВперед

 

 
© www.SchoolLib.com.ua