Головна

Шкільна бібліотека

Перелік предметів

Англійська мова
Біологія
Географія
Економіка
Інформатика
Історія
Математика
Німецька мова
ОБЖ
Політологія
Право
Природознавство
Психологія і педагогіка
Російська мова
Соціологія
Фізика
Філософія
Французька мова
Українська мова
Хімія

Підручники в PDF


 

Довідник з біології

РОСЛИНИ

ОРГАНИ ВИЩИХ РОСЛИН

ВЕГЕТАТИВНІ ОРГАНИ ВИЩИХ РОСЛИН

  ЛИСТ

  У процесі еволюції листки виникли в результаті сплощення бічних гілочок давніх рослин типу риніофітів. Перетворення гі­лочок на плоскі органи різко збільшило поверхню надземної час­тини рослин, призвело до інтенсифікації фотосинтезу та випаро­вування води й послужило важливим кроком на шляху прогреси­вної еволюції рослин.

  Лист (лат. folium, грец. phyllon) здійснює три основні функ­ції — фотосинтез, газообмін і випаровування води (транспіра­цію). Будова листа повною мірою забезпечує виконання цих фун­кцій. Лист включає дві основні частини — листкову пластинку та черешок. Листки, що не мають черешка, називаються сидячи­ми. У деяких видів за відсутності черешка розвиваються прилис­тки.

  За формою листки бувають круглястими, ланцетоподібними, стрілоподібними тощо. Листки підрозділяються на прості й складні. Простий лист складається з листкової пластинки та че­решка, складний має декілька листкових пластинок, розташова­них на одному черешку. Прості листки можуть бути цілі­сними Й лопатевими. Цільні листки властиві багатьом деревам - березі, тополі, липі, груші, вишні тощо.

Рис. 34. Форма листків: А — прості листки; Б — складні листки: 1 — нелопатевий (цільний), 2 — перистолопатевий, 3 — пальчатолопатевий, 4 — тройчатолопатевий, 5 — перистоскпадний, 6— пальчатоскпадний.

  У лопатевих листків пластинка розітнута, внаслідок чого вини­кають лопаті (листя клена, дуба). У складних листків декілька лист­кових пластинок можуть прикріплятися в одному місці (пальчатоекладні листки у каштана, люпину). Розрізняють також перистоскладні листки, в яких листкові пластинки прикріпляються по всій довжині черешка. Перистоскладні листки бувають двох видів: пар­ноперисті й непарноперисті. Парноперисті закінчуються парою лис­ткових пластинок (наприклад, у гороху), непарноперисті — одним листком (горобина).

  Листкові пластинки пронизані жилками, які є провід­ними пучками. Крім проведення розчинів жилки додають листкам міцність. Жилкування може бути перистим або сітчастим (у дводо­льних рослин), паралельним або дуговим (у однодольних). Край лис­ткової пластинки може бути рівним або порізаним.

Рис. 35. Жилкування листків: А — паралельне; Б, В — дугове; Г, Д — сітчасте.

  Листки розміщаються на стеблах у певному порядку. Якщо листки сидять на стеблі поодинці, чергуючись один з одним, таке листкорозміщення називається черговим (береза, яб­луня, троянда). При супротивному розміщенні листки розташо­вуються по два один напроти другого (бузок, клен), при мутовчастому (кільчастому) — три і більше листки у вузлі охоплюють стебло кільцем (елодея, вороняче око, хвощі).

Рис. 36. Листкорозміщення.

  Характер розміщення листків на стеблі і їх неоднакові розмі­ри забезпечують приблизно однакову освітленість всього листя.

  Внутрішня будова листка. Зверху та знизу лист покритий епідермісом — клітинами шкірки, що захищає лист від висихан­ня, механічних та інших пошкоджень, від проникнення мікроор­ганізмів у тканину листа. Між верхнім і нижнім епідермісом зна­ходиться хлорофілоносна паренхіма. Її клітини різні за будовою (рис. 37). Клітини, що примикають до верхнього епідермісу, утворюють стовпчасту тканину. Вони розташовуються перпен­дикулярно поверхні листа й щільно примикають один до одного.

  У більшості рослин стовбчаста тканина одношарова, іноді двоша­рова. Її клітини містять безліч хлоропластів, які здійснюють фо­тосинтез.

Рис. 37. Внутрішня будова листка: 1 — шкірка; 2 — продих; 3 — стовпчаста паренхіма; 4 — губчаста паренхіма; 5 — жилка (судин-но-волокнистий пучок).

  До нижнього епідермісу примикає губчаста тканина, що скла­дається з клітин неправильної форми з просторами між ними — міжклітинниками. Хлоропластів у клітинах губчастої тканини менше; крім фотосинтетичної функції ця тканина здійснює функ­цію газообміну.

  Газообмін і випаровування води здійснюється через спеціаль­ні утворення — продихи. Продих складається з двох клі­тин епідермісу, які називаються замикаючими, або продиховими. Між замикаючими клітинами є щілина, яка відкривається або закривається залежно від величини тур горного тиску в них. Щі­лина веде до повітряної порожнини, краї якої складають паренхімні клітини. На 1 мм2 поверхні листа розташовується від 40 до 300 продихів. При цьому в наземних рослин продихи знаходяться на нижній стороні листа, у водних — на верхній. Через продихи в міжклітинники фотосинтезуючої паренхіми надходить СО, і ви­ходять О, і Н,0.

  Процес випаровування води листям має велике значення в житті рослини. Випаровування сприяє пересуванню води та роз­чинених у ній речовин від коріння до листя, охолоджуванню рос­лини і служить захистом від перегріву. У видів, що інтенсивно випаровують воду, різниця між температурою повітря і  темпера­турою листа може досягати 15°С. Інтенсивність випаровування регулюється за допомогою продихів. Освітлення листа призводить до відкривання продихів, у темноті вони закриті. Продихи закри­ваються також удень, під час спеки. Відбувається це таким чи­ном. Замикаючі клітини продихів містять хлоропласти. При осві­тленні листа в них починається фотосинтез, утворюються цукри й тиск осмосу в клітинах зростає. Унаслідок посиленого приливу води тургор замикаючих клітин збільшується, їх стінки розтягу­ються і продихова щілина розкривається. За відсутності фотосин­тезу (в темноті) і при посиленому випаровуванні води в жаркий день тургор замикаючих клітин слабшає і продихи закриваються.

Рис. 38. Будова продиху. А — вигляд зверху; Б — поперечний розріз: 1 — замикаюча клітина, 2 — продихова щілина, 3 — повітряна порожнина, 4 — клітка шкірки, 5 — хлоропласти.

  До складу листа входить і механічна тканина, яка разом із жилками забезпечує його пружність і еластичність. Механічна міцність листа в низки рослин збільшується завдяки воскоподібному нальоту, що покриває епідерміс.

  Вплив екологічних чинників на будову листа. Будова листків великою мірою залежить від умов проживання рослин. Напри­клад, у водних рослин листки тонкі, механічна тканина й судин­но-волоконні пучки слабо розвинені. Слабий розвиток провідних пучків зумовлений тим, що водні рослини поглинають СО, і міне­ральні солі безпосередньо з води через клітини епідермісу, а май­же повна відсутність механічних тканин — тим, що листя під­тримується водою. У тканинах водних рослин добре розвинені міжклітинники, повітряні порожнини, що поліпшує газообмін і підвищує їх плавучість. У плаваючого листка продихи розташо­вані тільки на верхній його стороні, у зануреного листка продихів немає. Особливістю водних рослин є і розташування хлоропластів в клітинах епідермісу. У наземних рослин в епідермісі хлороплас­тів немає, за винятком замикаючих клітин продихів.

Фотосинтез

Дихання

Утворення органічних речовин Поглинання СО, Виділення 0, Накопичення енергії Відбувається тільки на світлі Відбувається в клітинах, що містять хлорофіл

Розпад органічних речовин Поглинання 0, Виділення СО, Вивільнення енергії Відбувається на світлі та в тем­ряві

Відбувається у всіх живих клі­тинах

  В посушливих районах листки можуть слугувати для запа­сання води (алое), яку вони дуже поволі витрачають. У таких рос­лин води випаровується конче мало завдяки малому числу продихів і сильному розвитку кутикули. Пристосуваннями до існуван­ня в посушливих місцях слугують також потовщення стін епідер­місу й утворення покривними клітинами воскового нальоту, густе опушення листків. У деяких рослин продихи знаходяться в загли­бленнях листа, що також зменшує випаровування. Листки бага­тьох злаків у жаркий час дня згортаються в трубку. Продихи опи­няються на внутрішній поверхні трубки й ізолюються від оточую­чого сухого повітря. У порожнині трубки концентрація водяних парів підвищується, що призводить до ослаблення транспірації.

  З початком осені в листках уповільнюються процеси транспі­рації та фотосинтезу. Листя «старіє» і стає баластом для рослини. Старіння пов'язане з накопиченням в їх клітинах великої кілько­сті мінеральних речовин і продуктів обміну. Тому скидання листя має для рослини і оздоровче значення. Осінні листки поступово жовтіють або червоніють, оскільки під дією низьких температур першим руйнується в них хлорофіл і стають помітними інші піг­менти. Омертвіння листка викликає утворення віддільного (секре­торного) шару при основі черешка і його опадання (скидання). Листопад — це закономірне фізіологічне явище у рослин, яке забезпечує значне зменшення випаровування вологи восени та взимку, коли коріння гірше всмоктує воду. Рослини можуть ски­дати листки в період засухи влітку. Опалі листки — добре органі­чне та мінеральне добриво. Крім того, вони оберігають коріння від вимерзання. Рослини, що скидають на зиму листя, називаються листопадними. Так звані вічнозелені рослини (брусниця, журав­лина, верес) зберігають зелене листя взимку. Листки цих рослин

живуть від 1 до 15 років, опадають поступово й замінюються но­вими.

  Видозмінами листків, які виникають під впливом умов на­вколишнього середовища й виконання додаткових функцій, мо­жуть бути:

—                листкові колючки (кактус, барбарис) — захисна функція;

—                вусики (бобові) — механічна функція (підтримка стебла);

—                м'ясисті листки (алое) — накопичення та зберігання вологи;

—                 ловильний апарат (росянка, мухоловка) — для захоплен­ня і перетравлювання комах (залозисті волоски виділяють ріди­ну, що привертає комах);

—                частини квітки (за винятком квітконіжки та квітколожа).


НазадЗмістВперед

 

 
© www.SchoolLib.com.ua