Головна

Шкільна бібліотека

Перелік предметів

Англійська мова
Біологія
Географія
Економіка
Інформатика
Історія
Математика
Німецька мова
ОБЖ
Політологія
Право
Природознавство
Психологія і педагогіка
Російська мова
Соціологія
Фізика
Філософія
Французька мова
Українська мова
Хімія

Підручники в PDF


 

Довідник з біології

ЗАГАЛЬНА БІОЛОГІЯ

ЛЮДИНА І БІОСФЕРА

СУЧАСНІ ЕКОЛОГІЧНІ ПРОБЛЕМИ Й ОХОРОНА НАВКОЛИШНЬОГО СЕРЕДОВИЩА

  Еволюція привела до виникнення людського суспільства, яке з наростаючою силою почало впливати на оточуючу його природу й на Землю в цілому. Спочатку цей вплив частіше за все носив негативний характер. Бездумна вирубка лісів по берегах водо­ймищ, розорення річкових заплав призводило до їх обміління, заболочування, пересихання, утворення ярів, вітрової ерозії. Проте протягом великого проміжку людської історії ці впливи людей носили місцевий, локальний характер, і лише за останні 100 років вплив людини на навколишнє середовище зріс у тисячу разів і набув глобального характеру. Це пов'язано як з різким зростанням чисельності людей («демографічний вибух»), так і з науково-технічною революцією.

  Сукупність рослин і тварин, а також джерела сировини скла­дає природні ресурси. Вони підрозділяються на заповнювані і не­поправні. До непоправних природних ресурсів відносяться дже­рела сировини (руди, вугілля, нафта), які утворилися в земній корі за сотні мільйонів років, а використовуються людиною за декілька десятиріч. До заповнюваних ресурсів відносяться мікро­організми, рослини і тварини, які порівняно швидко розмножу­ються і служать для задоволення потреб людини в їжі й одязі.

  Використовуючи у всезростаючих масштабах природні  ресурси для задоволення своїх потреб, людство забруднює біосферу. Основними джерелами забруднення атмосфери служать автомобі­лі та промислові підприємства. Щорічно в атмосферу поступає більше 200 млн. т. оксиду і діоксиду вуглецю, 150 млн. т. сірчистого газу, 50 млн. т. оксидів азоту тощо. Оксиди азоту і сірки, з'єднуючись з водяними парами, утворюють азотну і сірчану кис­лоти, випадають на Землю у вигляді слабо концентрованих кис­лотних дощів, які знищують рослинний і тваринний світ і шкід­ливо діють на здоров'я людини.

  Повітря над промисловими центрами містить в 150 разів бі­льше пилу, ніж над океаном, унаслідок чого затримується до 50% сонячного проміння. За останні 100 років вміст у повітрі діоксиду вуглецю зріс на 10 %, результатом чого є «парниковий» ефект, який може привести до підвищення температури на плане­ті, танення полярних льодів і підвищенню рівня Світового океану. В атмосфері значно зріс вміст фреонів, які руйнують озоновий шар, що тягне за собою проникненням на поверхню Землі корот­кохвильового ультрафіолетового випромінювання, згубного для всього живого.

  Основною причиною забруднення водних басейнів є скидання неочищених або недостатньо очищених вод промисловими під­приємствами. З полів змиваються мінеральні добрива і отрутохі­мікати. У водоймища потрапляють нафтопродукти і синтетичні миючі засоби. Все це призводить до загибелі багатьох організмів переважно в прибережних районах. Особливо шкідливо діють на морських мешканців нафтові плівки, що утворюються після ава­рій танкерів і при видобуванні нафти на океанських шельфах. Вони отруюють живі організми і зменшують насиченість води киснем, що згубно позначається на розмноженні планктону — першої ланки екологічної піраміди в океані.

  Причиною забруднення літосфери є ненормоване застосуван­ня в сільському господарстві мінеральних добрив, інсектицидів, дефоліантів та інших препаратів. Особливу проблему створюють відходи виробництв (порожні породи) і побутове сміття. Родючий шар ґрунту в природних умовах формується дуже повільно (1 см. за 100 років). Для попередження виснаження ґрунтів необхідно вносити органічні та мінеральні добрива. Діяльність людини час­то приводить до ерозії ґрунтів — руйнування і зносу родючого шару потоками води або вітром.

  Особливе місце займає забруднення навколишнього середо­вища радіонуклідами у зв'язку з випробуваннями ядерної зброї і мирним використовуванням радіоактивних ізотопів. Особливо загострилася ця проблема після аварії на Чорнобильській АЕС, що послужила причиною радіоактивного забруднення великих територій Білорусі, України і Росії. Особливо небезпечне накопи­чення в організмі тварин і людини ізотопів стронцію-90 і цезію - 137, що має тривалий період напіврозпаду. Підвищення радіоак­тивного фону може бути причиною збільшення частоти мутацій і розвитку пухлин.

  Інтенсивне забруднення атмосфери, ґрунту і води промисло­вими відходами, отруйними і радіоактивними речовинами відо­бражається на здоров'ї людини. Останніми роками спостерігаєть­ся зростання кількості хронічних захворювань легенів і шлунково-кишкового тракту, алергічних захворювань, пухлин і спадко­вих хвороб, обумовлених екологічними чинниками.

  У даний час перед людством цілком реально постає питання про екологічну кризу, тобто про такий стан навколишнього сере­довища, коли вона буде непридатною для життя рослин, тварин і самої людини. На думку експертів, екологічна ситуація, що скла­дається на Землі, дійсно таїть в собі небезпеку серйозних і, мож­ливо, необоротних порушень біосфери в тому випадку, якщо дія­льність людини не набуде планомірного характеру, що узгоджу­ється із законами розвитку біосфери.

  В 1948 р. при ЮНЕСКО був створений Міжнародний союз охорони природи і природних ресурсів (МСОП), який проводив дослідження з охорони біосфери і пропаганди-раціонального вико­ристовування природних ресурсів. Його комісія з рідкісних і зни­каючих видах видала Міжнародну Червону книгу, в яку було за­несено близько 20 тис. видів. Всі види тварин і рослин в ній розді­лені на 5 категорій стану популяцій і їх охорони:

0-                   а — види, які, мабуть, зниклі, не знайдені протягом низки років, але, можливо, уцілілі в деяких недоступних місцях або в неволі (культурі);

1-                  а — ті, що знаходяться під загрозою зникнення, види, яким загрожує безпосередня небезпека вимирання; подальше існуван­ня їх неможливе без здійснення спеціальних заходів охорони;

2-                   а — рідкісні види, які не знаходяться під безпосередньою загрозою зникнення, але зустрічаються в такій невеликій кілько­сті, що можуть швидко зникнути;

3-                   а — види, що скорочуються, чисельність і ареал яких зме­ншується протягом певного часу або з природних, або із антропо­генних причин;

4-                   а — не певні (в плані систематики) види, очевидно, такі, що знаходиться під загрозою зникнення, але недостатньо вивчені.

  З 1971 р. ЮНЕСКО здійснює міжнародну програму «Людина і біосфера» (МАВ). В 1973 р. рішенням Генеральної Асамблеї ООН прийнята міжурядова програма по найгостріших проблем охорони навколишнього середовища (ЮНЕП).

  В 1974 р. було видано Червону книгу СРСР, в яку внесено по­над 1200 видів тварин і рослин.

  В 1977 р. в Женеві підписана конвенція про заборону військового і будь-якого ворожого використовування засобів дії на природне середовище. Її підписали 33 держави — члени ООН.

  В 1983 р. Генеральною Асамблеєю ООН були прийняті резо­люції «Про історичну відповідальність держав за збереження природи Землі для сьогоднішніх і майбутніх поколінь» і «Всесві­тньої хартії природи».

  Заходи з охорони природи повинні бути направлені на боро­тьбу з ерозією ґрунтів шляхом спеціальних агротехнічних прийо­мів, наприклад, безвідвального спушення ґрунту, захисного лісо­насадження, залугування, застосування науково обґрунтованих норм внесення добрив, ступені зрошування і осушення.

  Головний напрям розвитку промисловості — створення без­відходних технологій, яке передбачає комплексне використання сировини і замкнуті цикли виробництва, що виключають викиди шкідливих речовин в атмосферу і стічних вод у водоймища.

  Складна задача стоїть перед людством зі збереження генофо­нду рослин і тварин. Для цього створено і створюються заповід­ники, заказники, національні парки; особливо рідкісних тварин вирощують в неволі, а рослини розводять в спеціальних господар­ствах.

  На території СРСР було створено близько 150 заповідників, 600 заказників державного значення і велику кількість місцево­го. Заповідники — це території (акваторії), на яких заборонена діяльність людини (окрім наукової) і весь природний комплекс зберігається в природному стані. Національні парки — це терито­рії, що охороняються, з природними комплексами, що зберегли­ся, частково або повністю відкриті для відвідин. Заказники — це території (акваторії), на яких тимчасово зберігаються певні види рослин, тварин, елементи ландшафтів і інші пам'ятки природи. Пам'ятки природи можуть бути унікальні або еталонні, що має цінність в науковому, пізнавальному або естетичному відношенні. Це різноманітні природні об'єкти: окремі дерева, гаї, паркі, озера, водоспади, печери тощо.

  Згідно закону «Про природно-заповідну фундацію України», прийнятим Верховною Радою в липні 1992 р., до об'єктів природно-заповідної фундації віднесені:

  — природні заповідники (для збереження природних терито­ріальних комплексів, проведення наукових робіт, розробки  реко­мендацій з охорони навколишнього природного середовища, роз­повсюдження екологічних знань) — Поліський, Канівський, Медобори, Український степовий, Луганський степовий, «Дунайські плавні», «Мис Мартьян», Кримський, Ялтинський, Карадаг, Єланецький Степ, Горгани, Дніпровсько-Орельський;

—                  біосферні заповідники (об'єкти міжнародного значення, створені для охорони найтиповіших природних об'єктів з метою фонового моніторингу, включають зони: заповідну, буферну, ан­тропогенних ландшафтів) — Асканія-Нова, Чорноморський, Кар­патський;

—                національні природні парки (їх роль розкривають функці­ональні зони: заповідна, регульованої рекреації, стаціонарної ре­креації, господарська) — Карпатський, Шацький, Азово-Сиваський, Синевір, Вижницький, «Святі гори», «Подільські товтри», «Бескиди»;

—                регіональні ландшафтні парки (створені для охорони типо­вих для даної місцевості ландшафтів і організованого відпочинку населення);

—               заказники (загальнодержавні та місцеві);

—                пам'ятки природи загальнодержавного і місцевого значен­ня (комплексні, ботанічні, зоологічні, гідрологічні, геологічні);

—               заповідні урочища;

—               ботанічні сади;

—               дендропарки;

—               зоологічні парки;

—               пам'ятки садово-паркового мистецтва.

  Природні процеси динамічні, екологічні системи рухливі. Тільки ми не помічаємо змін, що відбуваються поволі, протягом десятків, сотень, тисяч років. Ми говоримо звичайно про екологі­чну рівновагу, але, напевно, більш точним буде уявлення про но­рмальний хід природних процесів. Пізнання цих процесів дає в руки людини можливість ураховувати закони природи, які керу­ють ними. Проте ми можемо мати в розпорядженні досить велику інформацію про можливі наслідки наших дій для природи, мати уявлення про юридичну відповідальність за них і в той же час, віддаючи перевагу близькій вигоді або необхідності, діяти всупе­реч з екологічними і правовими нормами. Поки наші уявлення про біосферу не будуть закріплені у вигляді непорушних норм, ми навряд чи зуміємо повністю подолати в собі безвідповідального споживача.

  Виходячи з цільових установок вдосконалення екологічного на­вчання і виховання, які витікають з проблем охорони навколишнього середовища, важливо добиватися, щоб підростаюче покоління було  еко­логічно грамотним. Екологічна культура органічно включає світоглядні знання (природно-наукові, технічні, правові, моральні тощо). Екологічно грамотна і вихована людина повинна володіти навиками правильної по­ведінки при спілкуванні з природою, свідомо турбуватися про збереження екологічної ситуації у межах норми, розуміти суть основних екологічних взаємозв'язків, необхідність передбачати наслідки впливу людини на природу, способи оптимізації цієї взаємодії. Науково-екологічні знання повинні бути активними, органічно входити в свідомість людини, його поведінку і діяльність.

  Виконання трудових задач в промисловому і сільськогосподарському виробництві, сфері обслуговування повинні узгоджуватися з вимогами охорони навколишнього середовища, бережливим використанням при­родних ресурсів і енергії, оскільки «економічно тільки те, що екологічно».

  Екологічна відповідальність кожної молодої людини повинна стати частиною її особистої позиції, елементом цілісних орієнта­цій в навколишньому світі, відносинах до людей, себе, матеріаль­них природних і духовних цінностей.


НазадЗмістВперед

 

 
© www.SchoolLib.com.ua