Головна

Шкільна бібліотека

Перелік предметів

Англійська мова
Біологія
Географія
Економіка
Інформатика
Історія
Математика
Німецька мова
ОБЖ
Політологія
Право
Природознавство
Психологія і педагогіка
Російська мова
Соціологія
Фізика
Філософія
Французька мова
Українська мова
Хімія

Підручники в PDF


 

Довідник з біології

РОСЛИНИ

НАДЦАРСТВО ЕУКАРІОТИ

ЦАРСТВО РОСЛИНИ

ПІДЦАРСТВО ВИЩІ РОСЛИНИ

 ВІДДІЛ ПАПОРОТЕПОДІБНІ.

  Папороті (Polypodiophyta) — це вищі спорові, в основному трав'янисті, рослини, достатньо широко розповсюджені: їх налі­чується близько 10-15 тис. видів. Вони зустрічаються в пустелях, сухих соснових лісах, на болотах, озерах, у солоних водоймищах. Тропічні деревоподібні папо­роті сягають у висоту 20 м. У гірських лісах переважають ліаноподібні папороті й епі­фіти, що ростуть на стовбу­рах і гілках дерев. Типові папороті є рослинами сирих і вологих місць. У помірному кліматі найбільш поширені орляк, щитник чоловічий, міхурник, страусове перо.

Рис. 20. Схема будови папороті: А — спорофіт; Б — гаметофіт: 1 — лист, 2 — кореневище, 3 — заросток, 4 — ризоїди, 5 — антеридії і архегонії.

  Папороть має корені, ко­ротке стебло й листя. Корені придаткові, вони розвиваються зі стебла за­мість відмерлого кореня зародка. Стебло представлено коротким дерев'янистим кореневищем і має епідерміс, механічну та провід­ну (судинні пучки) тканини. Стебла багаторічні, від них щороку виростає нове листя. Точка зростання знаходиться на вершині кореневища, і весною з неї виходить пучок нового листя. Молоде листя згорнуте у вигляді равлика й густо вкрите коричневими лусочками. Лист розвивається поволі, у міру росту розкручуєть­ся. Листя у папороті крупне, розсічене, двоперисте. Вони мають продиховий апарат і систему провідних пучків. Максимально до­вжина листа може сягати 30 м. Восени листя відмирає.

Рис. 21. Розвиток папороті: А — статеве покоління (гаметофіт); Б — безстатеве покоління (спорофіт), 1 — заросток з архегоніями (а) і антеридіями (б); 2 і 3 — жіночі та чоловічі статеві клітини (гамети), 4 — зигота; 5 — пророслий заросток; 6 — доросле безстатеве покоління; 7 — спорангій із спорами; 8 — розкритий спорангій, з якого висипаються спори.

  Лист папороті суміщає функції фотосинтезу й спороношення. Влітку на нижній стороні листа з'являються коричневі горбики — соруси (групи спорангіїв), в яких утворюються і дозрівають гаплої­дні спори. Доспілі спори розносяться вітром, проростають, утво­рюючи серцеподібну зелену пластинку — заросток, який має в по­перечнику 2-4 мм. Заросток прикріпляється до ґрунту ризоїдами. На нижній його стороні утворюються статеві органи: архегонії — жіночі, антеридії — чоловічі; у них дозрівають жіночі та чоловічі гамети. Запліднення відбувається за наявності вологи (дощ або ря­сна роса), котра затримується під заростком.

  Із зиготи розвивається зародок, який має первинний корі­нець, стеблинку та лист. Спочатку зародок прикріплений до заростку й одержує від нього поживні речовини. Потім він зміцнюєть­ся в ґрунті та дає початок дорослій рослині.

  Таким чином, при розвитку папороті відбувається чергування двох поколінь, що різко розрізняються між собою. Листостеблова рослина, на якій утворюються спори, називається спорофітом і є безстатевим поколінням. Воно у папороті переважає. Статеве по­коління — заросток (гаметофіт) — репрезентується невеликою зеленою пластинкою.

  Часто на корінні папороті утворюються виводкові бруньки, за допомогою яких також відбувається безстатеве розмноження.

  Значення папоротей. Сучасні папоротеподібні відіграють по­мітну роль в утворенні рослинних ландшафтів на Землі. Деякі види папоротей використовують як декоративні рослини (адіантум, аспленій, нефролепіс). Молоде листя певних видів вживаєть­ся в їжу. Зустрічаються й отруйні види. Відвари кореневищ і на­стої деяких папоротей застосовують в медицині як болезаспокій­ливі, протизапальні, глистогінні препарати, для лікування леге­невих захворювань, рахіту, шлункових розладів. Пануючі в кам'яновугільний період папороті разом з іншими рослинами брали участь у процесі утворення кам'яного вугілля. Кам'яне ву­гілля використовується як паливо й сировина в різних галузях промисловості. Із нього отримують бензин, гас, горючий газ, різні барвники, лаки, пластмаси, ароматичні, лікарські речовини тощо.

  ВИЩІ РОСЛИНИ — СПОРОВІ.

  Всі розглянуті вище відділи наземних рослин мають дві зага­льні функціональні властивості:

  1. Для здійснення статевого процесу їм необхідна вода. Не див­лячись на різні пристосування до недоліку води й заселення окремими видами навіть посушливих місць, в цілому це об­межує розповсюдження спорових рослин.

  2. Спори, що утворюються, дрібні, містять мало поживних ре­човин і часто мають слабку життєздатність. У зв'язку з цим для проростання і подальшого розвитку необхідне поєднання багатьох сприятливих умов. Те ж відноситься до розвитку із зиготи зародка спорових рослин.

  Указані причини зумовлюють, зокрема, повільне зростання й дозрівання як гаметофітів, так і спорофітів, і невелику питому вагу в загальному об'ємі рослинної біомаси.

  Більш прогресивними з еволюційної точки зору були групи рослин, у яких жіночі спори збільшувалися в розмірах за рахунок накопичення поживних речовин (мегаспори). Проростаючи, мега­спори давали жіночий гаметофіт, утворюючий великі яйцекліти­ни. Такі яйцеклітини після запліднення забезпечують зародок спорофіта, що розвивається, живленням. Різноспоровість у різ­них групах спорових рослин виникла незалежно і найбільшого вияву досягла у папоротеподібних. На основі різноспоровості ще в пізньому девоні з'явилися насінні папороті, котрі вимерли в крей­дяному періоді, проте дали початок голонасінним рослинам.

  До голонасінних відносяться рослини, що розмножуються на­сінням, але не мають плодів (тобто їхнє насіння розвивається на споролистках відкрито, не обгорнуте стінкою зав'язі, «голе»). Рослини, в яких насіння укладене в плоди, називаються покри­тонасінними.

  Насінні рослини відрізняються перш за все тим, що головним зачатком для розселення виду служить якісно нове утворення — насінина (semen). Насінина — маленький спорофіт із корінцем, брунькою та зародковим листям — сім'ядолями. У ній міститься запас поживних речовин, необхідних для первинного етапу роз­витку, вивільнення з насінних оболонок (шкірки) та вкорінення.

  Насінина утворюється в мегаспорангії. Мегаспорангій разом зі своєю оболонкою носить назву насінного зачатка (ovulum). Оболонка не повністю обростає мегаспорангій — її краї залиша­ють вузький канал, через який проникає мікроспора. Таким чи­ном, у насінних рослин, на відміну від спорових, мегаспора по­стійно перебуває всередині мегаспорангія. Тут розвивається жі­ночий гаметофіт, утворюється яйцеклітина й відбувається заплі­днення. Із заплідненої яйцеклітини формується зародок, а сам насінний зачаток перетворюється на насінину. Отже, процес за­пліднення у насінних рослин не потребує води, і ця величезна пе­ревага зумовила їх повсюдне розмішення і перетворила на домі­нуючі групи в усіх біоценозах. У зв'язку з цим чоловічі гамети, виникаючи всередині мікроспори, втрачають органоїди руху — джгутики, втрачають рухливість і називаються сперміями.  Рух­ливі сперматозоїди збереглися в деяких примітивних голонасін­них (саговникові, гінкго), так само як і потреба в рідкому середо­вищі для здійснення процесу запліднення.


НазадЗмістВперед

 

 
© www.SchoolLib.com.ua